Відстрочка від призову через інвалідність дружини – тема, яка щодня хвилює тисячі українських родин. Хтось упевнений, що самої довідки про інвалідність достатньо. Інші бояться, що комісія знайде формальну причину для відмови. Історія, яку розглянув Дніпропетровський окружний адміністративний суд у справі №160/23849/26, показує: обидві думки мають підґрунтя. Але коли чиновники читають закон надто буквально, на захист стає суд.
Суть спору: довідка є, а відстрочки немає
Позивач – військовозобов’язаний чоловік, який перебуває на обліку. Він одружений із жінкою, якій ще у 2019 році встановили третю групу інвалідності. Причина – інвалідність з дитинства, безстроково. Це підтверджує довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №022479 від 25 лютого 2019 року.
Медичну картину доповнюють інші документи. Йдеться про консультативний висновок психіатра від 16 липня 2026 року. Лікар зафіксував діагноз F07.8 – розлад особистості та поведінки внаслідок ураження головного мозку (енцефалопатія). Є і виписка з медичної карти №31631 від 24 липня 2026 року, де вказано цукровий діабет першого типу з множинними ускладненнями.
27 липня 2026 року чоловік подав заяву через ЦНАП Павлограда. Він просив відстрочку саме на підставі пункту 12 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». До заяви додав паспорти з РНОКПП, свідоцтво про шлюб, пенсійне посвідчення дружини та медичні висновки.
Уже наступного дня надійшла відповідь. Комісія при територіальному центрі комплектування ухвалила рішення, оформлене протоколом №60 від 28 липня 2026 року. Формулювання було коротким: група інвалідності не підпадає під категорію, визначену пунктом 12. Пізніше у відзиві відповідач уточнив причину. Мовляв, діагноз не є онкологічним, психічним, церебральним паралічем чи іншим паралітичним синдромом.
Ось тут і починається найцікавіше. Бо в законі є маленьке слово, яке чиновники, схоже, просто не помітили.
Дві підстави замість однієї
Пункт 12 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» справді виглядає громіздко. На перший погляд може здатися, що це одна умова. Але сполучник «або» ділить норму на дві самостійні підстави.
Перша стосується інвалідності, встановленої внаслідок конкретних причин. Це онкологічне захворювання, відсутність кінцівок, кистей рук, стоп ніг або одного з парних органів.
Друга підстава зовсім інша. Вона вимагає двох речей одночасно:
- у дружини чи чоловіка є третя група інвалідності;
- у цієї ж особи наявне онкологічне захворювання, психічний розлад, церебральний параліч або інші паралітичні синдроми.
Тут важливий момент. У другій підставі причина інвалідності взагалі не має значення. Неважливо, чому людині дали третю групу. Важливо лише те, що в неї є психічний розлад або інше захворювання з переліку. Саме цю логіку й підтвердив суд під головуванням судді Ірметової О.В.
Що сказав суд
Суд дослідив медичні документи й дійшов простого висновку. У дружини позивача є розлад особистості та поведінки внаслідок ураження головного мозку. За Міжнародною класифікацією хвороб це клас V, розділ F07 – розлади психіки та поведінки. Отже, це психічний розлад у розумінні закону.
Відмова комісії, на думку суду, була протиправною. Адже відповідач вимагав підтвердити причину інвалідності, хоча для другої підстави цього не потрібно. Комісія не мала права відкидати документи лише тому, що діагноз не вписується у першу підставу. Такий підхід перетворює живу норму на формальну відписку.
Суд також спирався на загальні принципи адміністративного права. За статтею 19 Конституції України державні органи діють тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені законом. А за статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме відповідач доводить правомірність свого рішення. У цій справі комісія такого доказу не надала.
Окремо суд нагадав про порядок. Він закріплений у постанові Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, тобто в Порядку №560. За пунктом 60 цього документа комісія вивчає заяву, оцінює підстави й ухвалює рішення про надання або відмову. У разі відмови в протоколі обов’язково зазначають причини. Просто написати «немає належного підтвердження» – замало, треба пояснити, чого саме не вистачає і чому.
Чим усе закінчилося
Суд задовольнив позов частково. Він визнав протиправним і скасував рішення комісії, оформлене протоколом №60 від 28 липня 2026 року. А ще зобов’язав комісію повторно розглянути заяву чоловіка від 27 липня 2026 року. При цьому врахувати висновки суду, викладені в рішенні.
Позов задоволено частково, а не повністю. Чому так? Бо позивач просив одразу зобов’язати комісію надати відстрочку. Суд на це не пішов. Він не став підміняти собою комісію. Натомість дав їй шанс ухвалити правильне рішення самостійно. І це, чесно кажучи, доволі типовий підхід адміністративних судів.
Судові витрати теж вирішили на користь позивача. Він сплатив судовий збір 1064,96 гривні, що підтверджує квитанція від 06.08.2026. Цю суму стягнули з бюджетних асигнувань відповідача. Суд пояснив це просто: спір виник через неправильні дії самої комісії. Тобто людина витрачалася на суд не з власної вини.
Що з цього варто взяти собі
Історія дає кілька практичних підказок щодо того, як працює відстрочка від призову через інвалідність дружини. Якщо у вашої дружини чи чоловіка третя група і водночас є психічний розлад, ви можете претендувати на відстрочку. Підстава – друга частина пункту 12, і причина інвалідності тут ні до чого.
Збирайте документи завчасно. Знадобляться:
- свідоцтво про шлюб;
- документ, що підтверджує інвалідність, тобто довідка МСЕК, посвідчення або витяг;
- медичні документи про сам розлад чи захворювання.
Подавати заяву можна через ЦНАП або напряму до комісії. Пам’ятайте, що до ухвалення рішення вас не мають права призвати. Це прямо сказано в Порядку №560. Тож не варто панікувати, якщо повістка вже на руках, а заява лише на розгляді.
А якщо відмова вже надійшла, не здавайтеся. Дивіться, чи справді комісія пояснила причину, чи просто відписалася загальною фразою. У справах про відстрочку від призову через інвалідність дружини суди часто стають на бік людини, коли документи були повними.
Рішення у справі №160/23849/26 ще можна оскаржити в апеляції. Апеляційну скаргу подають до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів. Але позивачу це навряд чи потрібно, адже суд і так підтримав його позицію.
Найголовніше тут ось що. Закон не завжди такий страшний, як здається на перший погляд. Інколи достатньо уважно прочитати норму до кінця – і побачити в ній саме те, що захищає ваше право.
