За минулу добу російські війська вдарили по Харкову і ще дев’яти населених пунктах Харківської області. Обстріл Харкова приніс нові травми: у місті поранення отримала 55-річна жінка. Про це повідомив начальник Харківської обласної військової адміністрації Олег Синєгубов.
За сухими рядками зведень стоїть конкретна людина. Її біль, зламаний ранок, скасовані плани. І є наслідок, який помічаєш не одразу. Кожен такий удар має правову кваліфікацію, і від неї залежить, чи залишиться епізод цифрою у статистиці, чи стане частиною кримінальної справи. Тож розберімося, що про це говорять закони.
Цивільні – не ціль. Це не гасло, а норма
У міжнародному гуманітарному праві діє принцип розрізнення. Сторони конфлікту зобов’язані відокремлювати цивільних осіб і цивільні об’єкти від військових. Це закріплено у статті 48 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій 1949 року. А стаття 51 того ж документа прямо забороняє робити цивільне населення об’єктом нападу.
Звучить просто, правда? Проблема завжди в деталях. Удар по житловому кварталу не стає законним лише тому, що десь поряд, за словами того, хто б’є, нібито розташована військова ціль. Потрібні докази, а не заяви. І навіть якщо такий об’єкт справді існує, залишається питання пропорційності.
Що взагалі вважається військовою ціллю? Стаття 52(2) протоколу дає відповідь: це об’єкти, які через свій характер, розташування або призначення роблять ефективний внесок у воєнні дії. Житловий будинок, лікарня, школа, ринок під це визначення не підпадають.
Офіційна позиція росії зводиться до того, що цілями нібито є об’єкти військової інфраструктури. Але міжнародне право не приймає такі слова на віру. Саме тому слідчі з’ясовують, що було на місці влучання, чим саме били і звідки. Заява без доказів від відповідальності не захищає.
Пропорційність: коли шкода переважує будь-яку користь
Стаття 51(5)(b) забороняє напади, які можуть завдати випадкової шкоди цивільним, надмірної порівняно з конкретною і прямою військовою перевагою. Ключове слово – надмірної. Поранення жінки в місті не можна списати на абстрактний “супутній збиток”. Це наслідок рішення того, хто віддавав наказ.
Є й третя вимога – запобіжні заходи, стаття 57. Той, хто планує удар, зобов’язаний зробити все можливе, аби уникнути жертв серед цивільних. Перевірити ціль. Вибрати час. За потреби попередити людей. Коли ці кроки не робляться, розмова про “випадковість” втрачає сенс.
Уявіть побутову ситуацію. Сусід кидає камінь у ваше вікно, бо йому здалося, що за ним хтось ховається. Навіть якби це було правдою, трощити скло в кімнаті, де спить дитина, він не має права. У збройному конфлікті логіка така сама, тільки замість скла – життя.
Що каже українське право
Основа – стаття 438 Кримінального кодексу України, “Порушення законів та звичаїв війни”. Вона передбачає позбавлення волі, а якщо такі дії поєднані з умисним убивством, покарання може сягати довічного.
Згадують і статтю 437 – планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни. Слідство за цими складами веде Служба безпеки України, а нагляд здійснює Офіс генерального прокурора.
Міжнародний рівень: Римський статут
Стаття 8(2)(b)(i) Римського статуту Міжнародного кримінального суду називає воєнним злочином умисні напади на цивільне населення. Пункт 8(2)(b)(iv) – це непропорційні напади. Україна визнала юрисдикцію МКС, і це відкриває шлях до розслідувань на найвищому рівні.
До слова, у березні 2023 року МКС видав ордери на арешт Володимира Путіна та Марії Львової-Бєлової. Тоді йшлося про незаконне вивезення дітей. Історія показує: механізм працює, хай і повільно.
Відповідальність командирів і тих, хто віддає накази
Право не обмежується виконавцями. Стаття 28 Римського статуту говорить про відповідальність командирів, які знали або мали знати про злочини підлеглих і не зупинили їх. А стаття 25 охоплює тих, хто віддає накази, допомагає або сприяє.
Тобто ланцюжок тягнеться вгору. Не лише той, хто натиснув кнопку, а й той, хто визначив ціль, погодив план і промовчав.
Хто і як збирає докази
Тут важливий момент. Без зафіксованих доказів будь-яка кваліфікація залишається теорією. Прокуратура документує епізоди, опитує свідків, збирає фото, відео, дані про руйнування. Обстріл Харкова та інших міст потрапляє у справи саме через таку роботу.
Потерпілій жінці, як і будь-кому в подібній ситуації, варто звернутися до поліції чи прокуратури. Медична довідка, виписка, свідчення сусідів – усе це має значення. Не зайвим буде й звернення до правозахисних організацій, які допомагають із документами.
Чому справи розтягуються на роки
Чесна відповідь: довести воєнний злочин складно. Треба встановити, хто віддав наказ, яку зброю застосували, звідки стріляли. Для кожного епізоду, чи то обстріл Харкова, чи села на межі області, потрібен окремий набір доказів. Часто це ланцюжок, де кожна ланка потребує підтвердження.
Додайте сюди те, що підозрювані перебувають на території іншої держави. Вироки ухвалюють заочно. Це не означає, що справедливість неможлива, – просто шлях довгий.
Практичний бік: не лише покарання
Право не зводиться до вироків. Є ще відшкодування. Для цього створили Реєстр збитків, завданих агресією проти України. Туди подають заяви про пошкоджене житло, втрачене майно, шкоду здоров’ю.
Постраждалі від обстрілу Харкова можуть долучити до заяви медичні документи та підтвердження майнових втрат. Оформити все це реально онлайн, і зробити це варто якомога раніше. Кожен зафіксований сьогодні епізод стане документом, на який завтра спиратиметься суд.
