За ухилення від призову на військову службу під час мобілізації житель Херсонщини проведе три роки за ґратами. Такий вирок 7 вересня 2026 року ухвалив Херсонський міський суд Херсонської області у справі №766/18166/25. Рішення ще можна оскаржити в апеляції, тож крапку в цій історії ставити рано.
Як усе починалося
12 лютого 2025 року чоловік пройшов військово-лікарську комісію. Лікарі визнали його придатним до служби у частинах забезпечення, ТЦК та СП, навчальних центрах, а також у медичних, логістичних, зв’язкових підрозділах і охороні. Довідка ВЛК №33/10 від 11 лютого 2025 року це зафіксувала.
Того ж дня він отримав повістку і власноруч розписався. У документі стояло чітко: 13 лютого 2025 року о 08:00 прибути до територіального центру комплектування для подальшого відправлення до військової частини. Начальник ТЦК ще 12 лютого видав наказ №79 про призов військовозобов’язаних під час мобілізації, куди потрапило й прізвище цього чоловіка.
Але вранці 13 лютого він на збірний пункт не з’явився. Саме цей момент і став ключовим. Річ у тім, що ухилення від призову на військову службу під час мобілізації за статтею 336 Кримінального кодексу України вважається закінченим злочином уже з факту неявки у визначене повісткою місце та час. Простіше кажучи, додатково нічого доводити не треба – достатньо не прийти.
Що це за стаття і як вона працює
Давайте розберемося, що саме карає держава. Об’єктивна сторона злочину – це неявка до місця, вказаного в повістці чи наказі військового комісара. Йдеться про збірний пункт, куди військовозобов’язаний має прибути для відправлення до частини.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел. Іншими словами, людина розуміла суспільну небезпеку своєї поведінки, передбачала наслідки і хотіла їх. Випадкова забудькуватість чи плутанина в адресах це не той випадок.
Хто може бути суб’єктом? Лише громадянин України віком від 18 до 60 років, визнаний придатним до служби і без законного права на відстрочку за статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Словом, склад злочину виникає тоді, коли під час мобілізації в особливий період особа отримала повістку і без поважних причин не прийшла у вказані місце та строк.
Що казав сам обвинувачений
У суді він вину фактично не визнав. Розповів, що зранку в місці, де живе, стався обстріл і вийти з будинку було неможливо. Мовляв, того ж дня йому телефонували з ТЦК, він пояснив ситуацію безпекою, а наступного дня сам прийшов, але його відправили додому.
Чесно кажучи, версія звучить правдоподібно, якщо не знати деталей. За словами чоловіка, він неодноразово просив призвати його і навіть у лютому 2026 року подав відповідну заяву. Захисник наполягав: неявка була з поважної причини, бо клієнт мешкав у селищі Антонівка, де 13 лютого зафіксували два обстріли, а громадський транспорт до Херсона не ходить. Тому просив виправдувальний вирок.
Поважні причини і чому вони не спрацювали
Тут важливий момент. Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII у статті 22 справді називає воєнні дії серед поважних причин неявки. Але не будь-які, а лише ті, що реально позбавили людину можливості прибути.
Суд дослідив листи Херсонської міської ради та військової адміністрації. Вони підтвердили: 13 лютого 2025 року в Антонівці було два обстріли, з серпня 2024 року рух міського транспорту до селища припинили, а комендантська година діяла з 20:00 до 06:00.
Ось тут і виникла проблема для захисту. По-перше, явку призначили на 08:00, а комендантська година закінчувалася о 06:00 – тобто вийти з дому вона не заважала. По-друге, у документах ТЦК місцем проживання значився будинок за іншою адресою, який до Антонівки не належить. У повістці чоловік розписався особисто і про фактичне проживання в селищі не заявляв.
Ключове ось у чому: підтвердити треба не просто факт обстрілів, а те, що саме вони завадили конкретній людині прийти. Суд такого зв’язку не побачив і поставився до пояснень критично.
Слова про явку 14 лютого суд не сприйняв
Окремо суд розібрав твердження, що наступного дня чоловік нібито приходив до ТЦК. Тут у справі є повідомлення про кримінальне правопорушення від 17 лютого 2025 року №10/1948, яке начальник ТЦК надіслав до обласного управління Нацполіції. У ньому зазначено: 13 лютого особа за викликом не прибула і про причини неявки не повідомила.
Виходить, станом на 17 лютого жодного звернення не було. Захист ці дані не спростував. До того ж під час вручення повістки чоловіка попереджали про кримінальну відповідальність за неявку та ухилення. Разом із власним підписом це, на думку суду, доводить: він усвідомлював свій обов’язок і наслідки його невиконання.
Заява про бажання служити, подана аж у 2026 році, картини не змінила. Суд наголосив, що злочин завершився ще 13 лютого 2025 року, а пізніші добрі наміри не скасовують уже вчиненого.
Особливий період і покарання
Прокурор просив за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації три роки позбавлення волі. Захисник наполягав на виправданні. Суд став на бік обвинувачення.
Оцінюючи докази, він спирався на статті 84, 85, 86 та 91 Кримінального процесуального кодексу України: докази мають бути належними, допустимими й достовірними, а вину доведено поза розумним сумнівом. Сторона захисту допустимість доказів не оспорювала.
Суд зауважив і ще одну деталь. Навіть те, що в обвинувальному акті прямо не вказали ознаку «особливий період», нічого не змінює. Адже діяння сталося під час дії Указу Президента №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року. Такий підхід узгоджується з постановою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 березня 2024 року у справі №676/4559/22.
Обтяжуючих чи пом’якшуючих обставин суд не знайшов. Врахував, що злочин нетяжкий, що обвинувачений вину не визнав, критики своїм діям не дав, з 2007 по 2016 рік перебував на обліку в нарколога з діагнозом «алкогольна залежність», неодружений і не працевлаштований.
Покарання призначили за мінімальною межею санкції – три роки. Від випробувального терміну суд відмовив, бо злочин стався на тлі збройної агресії росії проти України. На переконання суду, лише реальне відбування покарання здатне запобігти новим порушенням.
Окремо суд застосував частину 4 статті 70 Кримінального кодексу України. Річ у тім, що раніше, 16 вересня 2025 року, чоловіка вже судили за частиною 1 статті 310 КК України і дали два роки пробаційного нагляду. Новий злочин він учинив до того вироку, тому покарання поглинули: менш суворе за старим вироком перекрили більш суворим за новим.
За частиною 1 статті 72 КК України у строк зарахували час, уже відбутий за попереднім вироком, з 3 листопада 2025 року по 7 вересня 2026 року. Розрахунок такий: один день позбавлення волі відповідає двом дням пробаційного нагляду.
Апеляційну скаргу на вирок у справі №766/18166/25 можна подати до Херсонського апеляційного суду протягом тридцяти днів, і зробити це треба через міський суд, який ухвалив рішення.
