Договір про сплату аліментів дозволяє батькам самим визначити, скільки, як і коли вони дають гроші на дитину. Суд у цій схемі не бере участі, якщо стосунки між сторонами залишилися робочими.
Про такий механізм нагадав Мін’юст. Логіка проста: коли батьки здатні спокійно розмовляти, посередник у вигляді судді їм не потрібен. Вони самі вирішують, яка сума потрібна дитині щомісяця, як кошти надходитимуть і на що витрачатимуться.
Домовленість одразу розставляє права та обов’язки кожної сторони. Дитина при цьому отримує додатковий захист, адже закон ставить її інтереси вище за будь-які домовленості дорослих.
Зручність ще й у тому, що не треба чекати на рішення суду, збирати довідки про доходи чи витрачати час на засідання. Документ набуває сили з моменту посвідчення.
Кому підходить такий варіант? Тим, хто розійшовся без гучних скандалів і готовий чути одне одного. Якщо ж сторони не розмовляють або хтось ухиляється від утримання, договір навряд чи з’явиться. Тоді залишається суд.
Що говорить стаття 189 Сімейного кодексу
Стаття 189 СК дозволяє батькам укласти договір про сплату аліментів на дитину. У ньому визначають розмір виплат і строки.
Отримувачем аліментів виступає той із батьків, з ким проживає дитина. Саме він підписує документ і надалі контролює надходження коштів.
Головне обмеження: умови договору не можуть порушувати права дитини, встановлені Кодексом. Простими словами, домовитися про більше – можна. Про менше – ні.
Форма і зміст: без нотаріуса не обійтися
Договір про сплату аліментів на дитину укладається письмово й обов’язково нотаріально посвідчується. Це не бюрократична примха, а умова, завдяки якій документ реально виконується.
Обов’язкові пункти:
- розмір аліментів;
- строки виплати;
- порядок виплати;
- підстави цільового використання коштів.
Під час посвідчення нотаріус роз’яснює сторонам зміст пункту 2 статті 189 СК. Про це робиться відмітка в тексті договору. Йдеться про можливість стягнути борг без суду – за виконавчим написом.
Розмір аліментів: де проходить нижня межа
Розмір аліментів має бути необхідним і достатнім для гармонійного розвитку дитини. Формулювання оціночне, але в нього є цілком конкретна нижня межа.
Сторони визначають суму самі, проте вона не може бути меншою за мінімально гарантований державою розмір. Стаття 182 СК встановлює: на одну дитину це не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Існує й орієнтир зверху. Мінімальний рекомендований розмір дорівнює повному прожитковому мінімуму для дитини відповідного віку. Держава фактично підказує, яка сума виглядає достатньою.
Прожитковий мінімум щороку змінюється, його затверджує закон про Державний бюджет. Тому суму в договорі краще прив’язувати до нього, а не фіксувати раз і назавжди.
Частка від доходу чи тверда сума
Стаття 181 Кодексу пропонує два варіанти:
- у частці від доходу матері або батька;
- у твердій грошовій сумі.
Вибір робить той із батьків (чи інший законний представник дитини), разом з яким проживає дитина.
Якщо обрано тверду суму, вона щороку індексується відповідно до закону. Таке правило містить стаття 184 СК. Щоправда, платник і одержувач можуть домовитися про інший порядок – тоді діє їхня домовленість.
Пункт про індексацію краще прописати прямо в договорі. Інакше через рік-два виникне питання: на скільки саме підвищувати виплати?
Періодичність теж на розсуд сторін. Стаття 627 Цивільного кодексу нагадує про свободу договору, вибір контрагента та умов. З поправкою на розумність, справедливість і, головне, інтереси дитини.
Платити можна:
- щомісяця;
- щоквартально;
- через інші погоджені проміжки;
- одним платежем наперед.
Що ще вміщує договір
Договір не зводиться до щомісячної суми. У ньому можна передбачити участь батьків у додаткових витратах на дитину.
Йдеться про освіту, гуртки й секції, лікування, оздоровлення, відпочинок. Такий підхід дозволяє точніше врахувати потреби дитини й чесно розподілити витрати між батьками.
Ще один блок – порядок спілкування дитини з тим із батьків, хто проживає окремо. За потреби там же прописують контакти з іншими родичами.
Окремо варто згадати звітність. Якщо сторони домовилися про цільові витрати, варто описати, як саме підтверджуватимуться витрати: чеками, квитанціями, договорами з навчальним закладом.
Строк дії, зміна та розірвання
Строк дії визначають за згодою сторін. Найчастіше документ діє до повноліття дитини, але можливий і інший строк.
Змінити чи розірвати договір можна взаємною згодою. Для цього укладають додаткову угоду і так само посвідчують її в нотаріуса.
Окремий варіант – договір про припинення права на аліменти для дитини. Він можливий, якщо натомість дитина отримує у власність нерухоме майно.
Не вдалося домовитися – спір про зміну чи розірвання вирішує суд.
Судовий порядок: чим він відрізняється
У суді розмір аліментів визначає суддя, а не батьки. Він бере до уваги стан здоров’я дитини, матеріальне становище сторін, наявність інших дітей та інші обставини. Стягнення відбувається за виконавчим листом, а кожне подальше коригування суми знову потребує заяви та засідання. Договір у цьому сенсі гнучкіший: сторони змінюють умови однією додатковою угодою.
Якщо платежі затримуються
Коли заборгованість виникла з вини платника, закон передбачає неустойку. Стаття 196 СК називає її розмір: один відсоток від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Якщо причина поважна, пеню не нарахують. Це положення варто прямо прописати в договорі, тоді в платника буде менше простору для маневру.
Виконавчий напис замість суду
Найцінніша перевага договору – безспірне стягнення. Якщо один із батьків не виконує обов’язок, аліменти стягуються за виконавчим написом нотаріуса. Про це прямо каже стаття 189 СК.
Що подати нотаріусу:
- заяву про вчинення виконавчого напису;
- оригінал нотаріально посвідченого договору;
- документи, що підтверджують безспірність заборгованості та прострочення.
Нотаріус перевіряє, чи справді вимога безспірна. Якщо платник заперечує суму або сам факт боргу, у видачі напису можуть відмовити. Тоді питання таки піде до суду.
Далі – державна виконавча служба або приватний виконавець. Суд у цій схемі не потрібен узагалі.
На що звернути увагу
Кілька практичних моментів, які варто тримати в голові.
Сума має бути конкретною. Формулювання на кшталт половини того, що витрачається на дитину, нотаріус, найімовірніше, не пропустить. Та й виконати таку умову буде неможливо.
Дати платежів теж краще вказати точно: число місяця, а не кінець періоду.
Спосіб передачі грошей варто описати докладно: на картку, на рахунок у банку, готівкою під розписку. Це стане в пригоді, якщо доведеться рахувати заборгованість.
І ще: усні домовленості, яких немає на папері, для виконавця не існують. Працює лише те, що засвідчив нотаріус.
Обговорити цю новину у моєму телеграм-каналі Адвокат Олег Лукьянчиков