Уявіть: військовослужбовець помирає від хвороби під час виконання бойового завдання. Його рідні звертаються по одноразову грошову допомогу в розмірі 15 000 000 гривень, передбачену урядовою постановою №168. І отримують відмову. Чому так стається і чи законно це – розібралася судова палата Верховного Суду у справі №620/10029/24.
Про що взагалі йшлося
Історія почалася з трагічної події: майор Збройних Сил України помер під час виконання обов’язків військової служби. Причина смерті – гостра печінково-ниркова недостатність. Військово-лікарська комісія підтвердила: захворювання та смерть пов’язані із захистом Батьківщини.
До Міністерства оборони звернулися батьки, дружина та малолітній син загиблого. Вони просили виплатити їм одноразову грошову допомогу – ті самі 15 000 000 гривень, які передбачені пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім’ям під час дії воєнного стану».
Міноборони повернуло документи на доопрацювання. Логіка була такою: оскільки військовослужбовець помер саме від захворювання, а не від поранення, контузії, травми чи каліцтва, то й підстав для виплати за Постановою №168 немає. Натомість сім’я має право на допомогу за іншим порядком – згідно із Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядком №975, де суми значно менші.
Що вирішили перші суди
Чернігівський окружний адміністративний суд із такою позицією не погодився. У вересні 2024 року він задовольнив позов родини. Шостий апеляційний адміністративний суд у квітні 2025 року це рішення підтримав.
Суди виходили з того, що після введення воєнного стану Постанова №168 передбачила виплату одноразової грошової допомоги у більшому розмірі для сімей загиблих військовослужбовців. А оскільки смерть майора пов’язана із захистом Батьківщини – позивачі мають право на 15 000 000 гривень.
Міністерство оборони подало касаційну скаргу. І ось тут почалося найцікавіше.
Чому справа потрапила до судової палати
Річ у тім, що у Верховного Суду на той момент склалися дві протилежні практики в подібних справах.
Перша позиція: пункт 2 Постанови №168 не обмежує виплату лише випадками смерті від поранення. Він охоплює будь-яку смерть військовослужбовця під час воєнного стану, пов’язану із захистом Батьківщини, зокрема й через хворобу. Так було, наприклад, у постановах від 17 липня 2024 року у справі №600/548/23-а та від 22 серпня 2024 року у справі №380/9868/23.
Друга позиція – протилежна. Одноразова грошова допомога в 15 000 000 гривень виплачується лише тоді, коли смерть настала внаслідок поранення, контузії, травми чи каліцтва. Захворювання як самостійна причина смерті під цю норму не підпадає. Такий підхід застосовувався у справах №440/3321/23, №160/20229/22, №240/1743/24 та №280/2749/24.
Колегія суддів, яка розглядала справу №620/10029/24, схилялася до першого підходу, але для цього потрібно було відступити від висновків у згаданих справах. Тому справу передали на розгляд судової палати – фактично розширеного складу Верховного Суду.
Головне питання: загибель чи смерть від хвороби?
Судова палата проаналізувала текст пункту 2 Постанови №168 і дійшла важливого висновку: у цій нормі закладено дві різні підстави для виплати.
Перша – загибель особи в період дії воєнного стану. Тут ідеться про випадки, коли військовослужбовець гине безпосередньо під час бойових дій.
Друга – смерть унаслідок поранення, контузії, травми чи каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини. Причому смерть має настати не пізніше ніж через рік після такого поранення.
Суд наголосив: поняття «загибель» має самостійне юридичне значення. Воно не охоплює кожен випадок смерті військовослужбовця в період воєнного стану. А отже, самого лише висновку військово-лікарської комісії про зв’язок захворювання із захистом Батьківщини недостатньо для отримання 15 000 000 гривень за Постановою №168.
Ключовий момент, на який звернули увагу судді: матеріали справи не містили жодних доказів того, що смерть майора була спричинена пораненням, контузією, травмою чи каліцтвом. Безпосередня причина – гостра печінково-ниркова недостатність. Це захворювання, хоч і пов’язане з виконанням службових обов’язків, не є наслідком бойового поранення.
Що це означає для родин військових
Судова палата відступила від попередніх висновків, викладених у справах №600/548/23-а та №380/9868/23, і сформулювала нові правові позиції. Суть їх зводиться ось до чого.
По-перше, положення Постанови №168 треба застосовувати в системному зв’язку із Законом №2011-XII, а не окремо від нього. Це важливо, бо урядова постанова не може розширювати чи звужувати те, що закладено в законі.
По-друге, смерть військовослужбовця внаслідок захворювання не виключає можливості отримати допомогу в 15 000 000 гривень – але лише якщо доведено, що ця смерть перебуває у прямому причинному зв’язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом). Інакше кажучи, якщо поранення запустило процес, який зрештою призвів до летального результату – це одна ситуація. Якщо ж хвороба розвинулася сама по собі – зовсім інша.
По-третє, за відсутності підстав для виплати за Постановою №168 сім’я все одно не залишається без соціального захисту. Призначення одноразової грошової допомоги відбувається за Законом №2011-XII та Порядком №975. Розмір там інший – 750-кратний або 500-кратний прожитковий мінімум залежно від обставин, – але саме право на допомогу нікуди не зникає.
У підсумку Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій і ухвалив нове – про відмову в задоволенні позову. Касаційну скаргу Міністерства оборони задовольнили повністю.
