Колишній міністр оборони Олексій Резніков вважає, що військовий обов’язок в Україні має стати справді всезагальним. І йдеться не лише про чоловіків. На його думку, жінки теж повинні долучитися до оборони країни нарівні з чоловіками. Таку заяву він зробив восьмого серпня, коли відповідав на питання про можливі зміни в мобілізації та про новий суспільний договір.
Тут важливий момент: Резніков говорить не про те, що всіх жінок негайно відправлять на передову. Він окреслює принципово інший підхід до того, як держава і громадяни мають ділити між собою відповідальність за безпеку. Адже зараз у нас за замовчуванням обов’язок захищати країну сприймається як суто чоловіча справа.
Чому саме зараз виникла ця розмова
Коли говорять про новий суспільний договір, мають на увазі просту річ. Держава обіцяє своїм громадянам безпеку і захист, а громадяни у відповідь виконують свій військовий обов’язок. Але війна затягнулася, ресурси обмежені, і тому виникає питання: чи справедливо, що одна частина суспільства несе цей тягар значно більше за іншу?
Резніков не приховує, що Україні варто повчитися в тих країн, які стикаються з подібними викликами в сфері безпеки. Перш за все він наводить приклад Ізраїлю. Там жінки проходять військову службу на рівних із чоловіками. Ця модель склалася історично, але працює вона досить ефективно.
Як це виглядає на практиці в Ізраїлі
В Ізраїлі армія — це частина життя для більшості громадян незалежно від статі. Дівчата йдуть служити після школи, як і хлопці. При цьому терміни служби дещо відрізняються: для жінок він трохи коротший. Але сам принцип залишається незмінним. Кожен громадянин має право і обов’язок долучитися до захисту своєї країни.
Резніков, схоже, має на увазі саме такий підхід. Коли військовий обов’язок перестає бути питанням статі й перетворюється на питання громадянської належності. Це дозволяє розширити мобілізаційний резерв і зробити систему більш гнучкою.
Але одразу виникає багато запитань. Чи готове українське суспільство до такого кроку? Чи є в нас достатньо інфраструктури для навчання жінок? І чи не викличе це спротив у родинах, де чоловіки вже служать?
Що це означає для України
Коли колишній міністр оборони говорить про всезагальний військовий обов’язок, він, найімовірніше, дивиться далеко вперед. Не про наступний тиждень і навіть не про наступний місяць. А про те, як Україна має будувати свою безпеку в довгостроковій перспективі.
Бо навіть після завершення гарячої фази війни питання оборони нікуди не зникне. Нам потрібна буде велика, добре навчена армія. І якщо до цього процесу залучити всіх громадян, то навантаження можна розподілити більш рівномірно.
Чи означає це, що завтра військкомати почнуть вручати повістки жінкам? Навряд чи. Радше йдеться про поступову зміну свідомості та законодавчої бази. Спочатку — роз’яснення, потім — добровільні програми, і лише згодом можливі системні зміни.
Справедливість і спільна відповідальність
У самому запитанні про військовий обов’язок ховається глибоке питання справедливості. Якщо країна в небезпеці, то хто має її захищати? Лише ті, хто вже в армії, чи все суспільство загалом?
Резніков своєю заявою фактично підштовхує до дискусії на цю тему. І нехай вона лунає на тлі втоми від війни, але саме такі розмови й формують майбутній суспільний договір. Кожен громадянин — незалежно від статі — почувається причетним до безпеки країни.
Водночас не можна просто механічно перенести ізраїльську модель на український ґрунт. У нас інша демографія, інші соціальні норми, інший досвід. Але взяти звідти саму ідею рівної участі в захисті держави цілком реально.
Можливо, з часом ми побачимо, як ця тема переросте з обговорення в конкретні законодавчі ініціативи. Поки що ж це радше запрошення до розмови. Розмови про те, як бути справедливими в часи, коли безпека коштує дуже дорого.
І, коли вже говорити по суті, військовий обов’язок — це завжди про вибір. Вибори суспільства, яке вирішує, як йому жити далі й хто цю безпеку буде забезпечувати.
