Що робити, коли суд першої інстанції виніс вирок, а апеляція залишила його без змін? Залишається касаційна скарга – останній шанс довести, що десь помилилися. Саме такий шлях пройшла сторона захисту у справі № 462/2497/17, яку 7 липня 2026 року розглянув Верховний Суд. І частково досягла успіху.
Давайте розберемо цю історію докладніше – без юридичного туману й заплутаних конструкцій. Вона про те, як родинні стосунки, кредит на $300 000 і підроблений підпис призвели до кримінальної справи.
Що сталося насправді
Уявіть ситуацію: ви маєте дві квартири у Львові, довіряєте близькій родичці, а вона без вашого відома використовує їх як заставу для банківського кредиту. Приблизно так виглядає фабула цієї справи.
ОСОБА_7 була тіткою потерпілої ОСОБА_9. Під приводом допомоги в обслуговуванні квартир вона отримала оригінали документів племінниці. А далі – оформила довіреність на ім’я ОСОБА_10, за якою та могла управляти й розпоряджатися квартирами потерпілої. Ринкова вартість цього майна станом на листопад 2007 року становила 84 455 грн та 496 163 грн відповідно.
Ключовий момент: підпис у довіреності від імені потерпілої виконала сама ОСОБА_7. Це підтвердили аж дві експертизи – і первинна почеркознавча від 3 лютого 2016 року, і повторна комісійна від 15 червня 2016 року. Жодних сумнівів: рукописний текст і підпис належать засудженій, а не потерпілій.
Маючи такий документ, ОСОБА_7 разом із ОСОБА_10 уклали з банком два договори іпотеки. Квартири племінниці стали забезпеченням кредиту на 300 000 доларів США, який отримала сама ОСОБА_7.
Фінал історії – сумний. Кредит не обслуговувався належним чином, квартири арештували й продали на прилюдних торгах у 2013 році. Потерпіла дізналася про це випадково – у липні того ж року. З її слів, питання передачі майна в іпотеку жодного разу навіть не обговорювалося. Тим більше вона не давала на це нотаріальної згоди.
Вироки перших інстанцій
Залізничний районний суд міста Львова 12 квітня 2024 року визнав ОСОБА_7 винуватою у двох злочинах. Перший – підроблення документів за ч. 2 ст. 358 Кримінального кодексу України (в редакції 2001 року). За це їй призначили 1 рік позбавлення волі, але одразу звільнили через сплив строків давності.
Другий – шахрайство в особливо великому розмірі за ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України. Тут покарання значно серйозніше: 5 років позбавлення волі. Щоправда, суд застосував ст. 75 КК і звільнив засуджену від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки.
Львівський апеляційний суд 2 червня 2025 року залишив цей вирок без змін. Здавалося б – фінальна крапка. Але сторона захисту подала касаційну скаргу до Верховного Суду.
На чому наполягав захист
Касаційна скарга захисника містила чимало аргументів. Головна лінія – у діях засудженої немає складу шахрайства. Мовляв, вона не заволодівала правом на майно, а лише отримала кредитні кошти. І взагалі – забезпеченням іпотеки були не тільки квартири потерпілої, а й інше майно.
Ще один потужний аргумент стосувався нотаріуса. Кримінальне провадження щодо ОСОБА_12 закрили через відсутність складу злочину. А ОСОБА_7 інкримінували підроблення «за попередньою змовою» саме з цим нотаріусом. Логічна неув’язка, чи не так?
Захист також стверджував, що строки давності притягнення до відповідальності за ч. 4 ст. 190 КК спливли – адже з часу подій минуло багато років, а переривання строку не відбулося. І що між засудженою та потерпілою існували цивільно-правові, а не кримінальні відносини.
Окремо йшлося про те, що на момент підроблення довіреності ОСОБА_7 нібито вже мала право розпоряджатися квартирами – потерпіла раніше оформлювала на неї іншу довіреність. Апеляційний суд, до речі, відмовився повторно досліджувати докази – хоча захист про це просив. Це теж стало одним із доводів касаційної скарги.
Що вирішив Верховний Суд
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду частково погодилася із захисником. Але тільки частково.
Передусім Суд підтвердив правильність кваліфікації дій за ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України. Доказова база виявилася переконливою. Дві почеркознавчі експертизи однозначно встановили: рукописний текст і підпис у довіреності виконала ОСОБА_7. Це факт, від якого нікуди не дітися.
Ключове у цій справі – предметом посягання було право на об’єкти нерухомості, а не гроші, отримані в банку. Тому аргументи про те, що засуджена сплачувала кредит, не спростовують факту шахрайства. Так само не рятує ситуацію те, що іпотека забезпечувалася й іншими квартирами – йдеться про конкретне майно конкретної потерпілої.
Щодо строків давності – тут теж усе коректно. Суд нагадав, що ОСОБА_7 була засуджена вироком від 22 вересня 2022 року за інший епізод (ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 190 КК). Вчинення нового злочину перериває строки давності. Тож підстав для закриття провадження немає.
І ще один важливий момент – про цивільно-правові відносини. Суд чітко сказав: цивільні відносини не можуть ґрунтуватися на підроблених документах. Якщо в основі домовленості лежить фальшивий підпис, жодних «цивільних відносин» не існує. Є лише склад злочину.
А от у частині підроблення документів Верховний Суд визнав слушність доводів захисту. Оскільки кримінальне провадження щодо нотаріуса закрили через відсутність складу злочину, то й ОСОБА_7 не можна інкримінувати підроблення «за попередньою змовою». Суд перекваліфікував її дії з ч. 2 ст. 358 КК на ч. 1 ст. 358 КК (обидві – в редакції 2001 року) та призначив покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, від якого одразу звільнив через сплив строків давності.
У решті вирок залишили без змін. Касаційна скарга спрацювала – але рівно настільки, наскільки дозволяли обставини справи.
Кілька простих істин, які варто взяти із цієї постанови. По-перше, підпис за іншу особу без її відома – це не «допомога родичу», а злочин. Навіть якщо вам здається, що все під контролем. По-друге, перекваліфікація з частини 2 на частину 1 статті 358 КК – не просто технічна деталь. Це питання справедливості правової оцінки дій людини. І по-третє, якщо ви думаєте, що родинні стосунки якось пом’якшують відповідальність за підроблення документів – Кримінальний кодекс України думає інакше.
