Навіть в умовах дії режиму воєнного стану одним з найважливіших обов’язків батьків залишається виховання та матеріальне забезпечення дитини, надання їй хоча б мінімально необхідних благ для життя та розвитку. Обов’язок батьків з утримання дитини врегульовано цілою низкою нормативних документів.
Ст. 52 Конституції визначає, що діти мають рівні права незалежно від їхнього походження або від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Якщо особисті та майнові відносини між подружжям, батьками і дітьми або іншими членами сім’ї не врегульовані Сімейним кодексом України, вони регулюються відповідними положеннями Цивільного кодексу, за умови, що це не суперечить суті сімейних відносин (ст. 8 СКУ).
Таким чином, батьки зобов’язані утримувати своїх неповнолітніх дітей та непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної підтримки, незалежно від наявності шлюбу між батьками, визнання шлюбу недійсним, позбавлення батьківських прав або тимчасового вилучення дитини без позбавлення батьківських прав.
Цей обов’язок закріплений як у Конституції (ст. 51), так і у Сімейному кодексі (ст. 180-201 СКУ).
Те, як виконувати свої обов’язки з утримання дитини батьки можуть визначити за своєю взаємною домовленістю або примусово – за рішенням суду.
Згідно з ч.2 ст. 181 СКУ, за домовленістю між батьками той з них, хто проживає окремо, може брати участь в утриманні дитини як у грошовій, так і в натуральній формі відповідно до інтересів дитини.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) можуть стягуватись як частка від доходу матері чи батька або у фіксованій грошовій сумі – за вибором того з батьків або інших законних представників, з ким проживає дитина (ч.3 ст. 181 СК України). Аліменти повинні бути достатніми для забезпечення потреб дитини та пропорційними з урахуванням мети аліментного зобов’язання.
