Уявіть: ви хотіли продати квартиру, а реєстр показує арешт, накладений ще 15 років тому. Борг давно сплачено, виконавче провадження знищене, стягувач зник – а обтяження висить. Саме в такій ситуації опинився чоловік, який дійшов до Верховного Суду, щоб довести: арешт майна боржника не може існувати безстроково, коли жодного виконавчого провадження вже немає.
Давайте розберемося, що вирішив суд і чому ця постанова важлива для всіх, хто зіткнувся з подібною проблемою.
Суть спору: арешт без провадження
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця. За даними Державного реєстру речових прав, на його нерухоме майно було накладено чотири обтяження. Підставою стали постанови виконавців Бабушкінського відділу ДВС від 2007 та 2012 років.
І ось тут починається найцікавіше. Виконавчі провадження, в межах яких наклали арешти, були завершені ще в березні 2013 року. Виконавчі листи направили за належністю до Любомльського районного управління юстиції, а звідти – до Луцька. Але до Першого відділу ДВС Луцька ці документи так і не надійшли.
Простіше кажучи: арешт є, а виконавчого провадження немає. І не було вже понад десять років. Стягувач за цей час жодного разу не нагадав про себе – не подавав заяв, не просив дублікатів виконавчих листів. Строки пред’явлення їх до виконання давно сплинули.
Що сказали суди першої та апеляційної інстанцій
Шевченківський районний суд м. Дніпра у задоволенні скарги відмовив. Логіка була такою: виконавчі провадження закінчили через направлення документів до іншого відділу, а в таких випадках арешт не знімається. До того ж, у провадженні саме цього відділу ДВС виконавчі листи не перебувають, тож і повноважень щось робити з арештом у нього немає.
Дніпровський апеляційний суд із цим погодився. Здавалося б, глухий кут.
Але є одне «але». Коли арешт майна боржника зберігається роками без жодної перспективи реального виконання рішення, це вже не спосіб забезпечити виконання – це обмеження права власності без законної мети.
Позиція Верховного Суду: арешт не може бути самоціллю
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув касаційну скаргу і дійшов важливого висновку.
По-перше, накладення арешту майна боржника – це лише інструмент. Його правова мета: забезпечити реальне виконання судового рішення. Якщо ж виконавче провадження завершене, строки пред’явлення виконавчого документа сплинули, а реальної можливості продовжити примусове виконання немає – арешт втрачає сенс. Він перетворюється на непропорційне втручання у право мирного володіння майном.
Чесно кажучи, це навіть не нове слово в практиці. Суд послався на низку власних постанов – від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц, від 30 квітня 2025 року у справі № 753/12589/23, від 01 квітня 2026 року у справі № 711/6615/24. У всіх цих рішеннях червоною ниткою проходить думка: наявність нескасованого арешту протягом тривалого часу за відсутності виконавчого провадження та майнових претензій стягувача – це невиправдане втручання у право власності.
До речі, тут варто згадати статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вона гарантує кожному право мирно володіти своїм майном. І статтю 41 Конституції України, яка проголошує право власності непорушним.
Хто має знімати арешт
Окремо Верховний Суд роз’яснив важливий процедурний момент. Апеляційний суд вважав, що оскільки виконавчі провадження не перебувають у Першому Правобережному відділі ДВС, його виконавці не мають повноважень щось вирішувати. Але ж арешти накладали саме виконавці Бабушкінського відділу ДВС. А Перший Правобережний відділ – це його правонаступник (після реорганізації згідно з наказом Мінюсту від 15 червня 2022 року № 2429/5).
Тому саме цей орган і відповідає за скасування обтяжень. Суд чітко вказав: відділ ДВС не надав жодних належних доказів, які б підтверджували законні підстави зберігати арешт майна боржника.
Який спосіб захисту обрати: скарга чи позов
Коротко про ще один принциповий момент. Суд першої інстанції обмовився, що, мовляв, правильніше було б подати позов про звільнення майна з-під арешту. Але Верховний Суд нагадав: боржник як сторона виконавчого провадження не може бути позивачем за таким позовом. Його шлях – оскарження дій (або бездіяльності) державного виконавця за правилами розділу VII ЦПК України.
Цю позицію Суд уже формулював раніше, зокрема в постанові Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18. Тож скарга на бездіяльність виконавця – це якраз той інструмент, яким боржник має право користуватися.
Що в результаті
Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року скасував, а справу № 932/5808/25 направив на новий розгляд до апеляційної інстанції.
Причина проста: апеляційний суд не дослідив ключове питання – чи є збереження арешту майна боржника за відсутності відкритих виконавчих проваджень виправданим втручанням у право власності. Не оцінив докази того, що виконавче провадження знищене, строки сплинули, а стягувач не виявляє жодної активності.
І це, мабуть, головний практичний урок цієї справи. Якщо ви виявили, що на вашому майні «висить» старий арешт, накладений у межах провадження, якого давно не існує – не опускайте рук. Судова практика на вашому боці. Арешт – це не клеймо на все життя, а тимчасовий захід, який має зніматися, щойно він перестає служити своїй законній меті.
