Чи можна округлювати голоси депутатів за звичайними математичними правилами, коли вирішується доля комунальної землі? Саме це питання стало каменем спотикання у спорі, який дійшов до Верховного Суду. І відповідь, яку дав суд, для багатьох виявилася несподіваною.
Що трапилося на сесії селищної ради
У серпні 2021 року Борівська селищна рада на Харківщині зібралася на чергову сесію. Серед інших питань порядку денного було й таке: затвердити проєкт землеустрою та передати у власність місцевій жительці земельну ділянку площею 2 гектари для ведення особистого селянського господарства.
Загальний склад ради – 26 депутатів. «За» проголосувало 17.
На перший погляд – нічого особливого. Звичайна процедура, яких сотні по всій країні. Але саме ця цифра – 17 – згодом стала предметом палких юридичних дискусій. Бо частина друга статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» чітко каже: рішення про безоплатну передачу землі комунальної власності у приватну приймається не менш як двома третинами голосів депутатів.
Дві третини від 26 – це 17,33. Чи достатньо 17 голосів? Суди першої та апеляційної інстанцій сказали: так. Верховний Суд – категоричне «ні».
Позиція прокуратури: чому взагалі виник спір
Ізюмська окружна прокуратура виявила цю історію під час розслідування кримінального провадження. Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах Борівської селищної територіальної громади. Вимоги були дві: витребувати земельну ділянку з чужого володіння та визнати недійсним договір оренди, укладений між власницею та Фермерським господарством «ЮГ».
Логіка прокуратури була такою. Раз рішення ради не набрало необхідної кількості голосів – воно незаконне. Як наслідок – земля вибула з комунальної власності без справжньої волі громади. А отже, її треба повернути.
Крім того, прокурор наголошував: Борівський селищний голова взагалі не був присутній на тому засіданні та не скористався правом ухвального голосу. Це лише додавало сумнівів у легітимності рішення.
Математика vs. право: чому суди розійшлися у поглядах
Дзержинський районний суд м. Харкова, а слідом за ним і Харківський апеляційний суд, у задоволенні позову відмовили. Їхній аргумент виглядав майже шкільним: 26 ділимо на 3, множимо на 2 – отримуємо 17,33. Оскільки після коми стоїть 3 (менше 5), число округлюється до 17. Отже, 17 голосів – достатньо.
Чесно кажучи, у цьому є певна життєва логіка. Але є одне «але».
Законодавець не дарма використав формулу «не менш як дві третини». Це не математична вправа на округлення, а юридичний бар’єр. Якщо округлити в меншу сторону, ви отримаєте кількість голосів, яка є меншою за дві третини. А це вже пряме порушення вимоги закону.
Саме так розсудив Верховний Суд у постанові від 03 червня 2026 року у справі № 638/18374/23. Він нагадав: словосполучення «не менше двох третин» виключає будь-яке округлення нецілого числа до меншого значення. І послався на аналогічну позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 826/2184/17.
Іншими словами: 17 – це менше ніж 17,33. А закон вимагає не менше. Крапка.
Добросовісність набувача: питання, яке поставили зарано
Цікавий момент: суди першої та апеляційної інстанцій, визнавши рішення ради законним, чомусь почали аналізувати добросовісність власниці землі та пропорційність втручання у її право власності. Мовляв, жінка тривалий час добросовісно користувалася ділянкою, жодних порушень не допускала, тож витребування землі було б непропорційним.
Але тут важливий нюанс, на який звернув увагу Верховний Суд. Питання добросовісності та пропорційності досліджують лише тоді, коли майно вибуло з володіння власника незаконно. Якщо ж суд визнав рішення ради законним, то який сенс обговорювати наслідки його незаконності? Це взаємовиключні висновки.
Процесуальна пастка: хто на чиєму боці
Але найнесподіваніший поворот стосувався не математики й не добросовісності, а складу учасників справи.
Прокурор подав позов в інтересах держави в особі… Борівської селищної ради. Тобто орган, який ухвалив спірне рішення, виступав у ролі позивача. І цей самий «позивач» активно заперечував проти задоволення позову, а згодом – і проти касаційної скарги прокуратури.
Ситуація, погодьтеся, трохи абсурдна. Орган, який мав би захищати інтереси громади, захищав власне ж рішення, законність якого й оскаржувалася.
Верховний Суд нагадав правову позицію Великої Палати: якщо орган місцевого самоврядування ухвалив рішення всупереч закону та інтересам громади, він не може бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження цього ж рішення. У такій ситуації орган набуває статусу відповідача. Адже він не зацікавлений у задоволенні позову – навпаки, відстоює правомірність своїх дій.
Суди першої та апеляційної інстанцій цю колізію просто не помітили. Вони не перевірили ані повноважень прокурора на звернення до суду саме в особі Борівської селищної ради, ані обґрунтованості такого представництва.
Що вирішив Верховний Суд
Касаційний суд скасував і рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 травня 2024 року, і постанову Харківського апеляційного суду від 22 травня 2025 року. Справу направили на новий розгляд до суду першої інстанції.
Причина – суди не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не встановили належним чином обставини, що мають значення, і припустилися помилок у визначенні процесуального статусу учасників.
Тепер Борівській селищній раді, власниці землі та фермерському господарству доведеться пройти це коло заново. Але вже з чітким розумінням: округлення голосів депутатів у бік зменшення не працює, коли йдеться про долю комунальної землі. І це правило тепер підкріплене позицією найвищої судової інстанції в країні.
