ТОВ «Оптойл» хотіло повернути 141 тонну ріпаку, який застряг десь на митниці й так і не доїхав до покупця в Болгарії. Звучить як справа, де все має бути очевидно: товар же нікуди не зник, перевізники його… тримають? Чи вже ні? Саме з цього питання й почалися проблеми позивача – і закінчилися вони закриттям касаційного провадження та відмовою в задоволенні скарги.
Давайте розберемо цю історію, бо вона чудово ілюструє, як не треба готувати касаційну скаргу.
Що сталося насправді
У листопаді 2023 року ТОВ «Оптойл» (продавець) уклав контракт із болгарською компанією «Т Агрісервіс ЕООД» на продаж насіння ріпаку врожаю 2023 року, без ГМО. Умови постачання – FCA (Free Carrier) за правилами Інкотермс 2020. Якщо коротко: продавець передає товар перевізнику, якого обирає покупець, і з цього моменту право власності та ризики переходять до покупця. Покупець же зобов’язаний оплатити товар протягом одного банківського дня після завантаження.
Товар завантажили на транспорт трьох ФОПів-перевізників – Магули, Леспуха та Декета. Загалом 141,7 тонни. Вантажівки виїхали з села Сільце на Тернопільщині до міста Тячів на Закарпатті – це був проміжний пункт перед подальшим транспортуванням до Болгарії. Але далі Тячева товар так і не поїхав.
Покупець грошей не переказав. Спочатку попросив почекати до 5 січня 2024 року, потім сторони взагалі розірвали контракт додатковою угодою. А ріпак залишився в зоні митного контролю.
Доказова катастрофа позивача
Ось тут і починається найцікавіше. ТОВ «Оптойл» подало позов до трьох перевізників із вимогою повернути товар. Правова підстава – статті 1212 та 1213 Цивільного кодексу України, тобто зобов’язання повернути безпідставно набуте майно. Логіка позивача: контракт розірвано, покупець не заплатив, отже, перевізники утримують ріпак без достатньої правової підстави.
Але суди першої та апеляційної інстанцій побачили ситуацію інакше. Річ у тім, що в матеріалах справи не виявилося жодних письмових інструкцій від позивача перевізникам – куди везти товар після розірвання контракту, що з ним робити, кому передавати. Позивач посилався на усні телефонні розмови. Для суду цього замало.
А далі – ще гірше. У липні 2024 року Товариство звернулося до поліції із заявою про шахрайство. В межах кримінального провадження слідчий провів огляд місця події та вилучив насіння, передавши його на зберігання… уповноваженій особі самого ж Товариства. І тут спливла нова проблема: в розписці від 31 липня 2024 року представниця позивача вказала параметри насипу – 10 м на 11 м, висотою 2-3 метри, а вже за кілька днів, 5 серпня, в іншій розписці фігурує вага 47 580 кг. Як вимірювали, чи зважували, яким методом – невідомо. І все це без участі відповідачів.
Коротше кажучи, суди дійшли закономірного висновку: позивач не довів, що відповідачі взагалі утримують його майно. Більше того, частина товару вже фактично перебувала у володінні самого позивача. Позов відхилили.
Касація: ставка на «подібні правовідносини» не зіграла
ТОВ «Оптойл» подало касаційну скаргу, пославшись одразу на дві підстави: пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (неврахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах) та пункт 4 тієї ж статті (порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи).
Скаржник навів цілий перелік постанов Верховного Суду та Великої Палати – справи №910/1238/17, №917/1739/17, №310/5835/13-ц та інші. Усі вони так чи інакше стосувалися застосування статті 1212 ЦК України.
Але Касаційний господарський суд підійшов до питання скрупульозно. Колегія суддів проаналізувала кожну з наведених скаржником справ – і в кожній виявила зовсім інші фактичні обставини. Десь ішлося про стягнення процентів за міжбанківським депозитом (№910/1238/17), десь – про земельну ділянку, незаконно передану у власність (№310/5835/13-ц), десь – про бездоговірне користування землею (№917/1739/17).
Суд нагадав: самого лише посилання на постанову Верховного Суду недостатньо. Потрібно довести, що правовідносини у справах справді подібні – за предметом спору, підставами позову, змістом правовідносин, фактичними обставинами. А цього скаржник не зробив. Його аргументи, за словами суду, мали «суто декларативний характер» і фактично зводилися до спроби переоцінити докази – а це вже за межами повноважень касаційної інстанції.
Результат: касаційне провадження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України закрили на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України – через неподібність правовідносин.
Друга підстава теж не спрацювала
Щодо пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України у поєднанні з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, то тут логіка суду була ще простішою. Скаржник стверджував, що суди не дослідили зібрані докази. Але ж ця підстава є похідною: вона може призвести до скасування рішення лише за умови, що підтвердилася основна підстава, передбачена пунктами 1, 2 або 3 частини другої статті 287 ГПК України. Оскільки ж перша підстава «відпала» через неподібність правовідносин, то й процесуальне порушення у вигляді недослідження доказів не може бути самостійною підставою для скасування.
Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу – без задоволення. Судові витрати покладено на скаржника.
Що варто взяти на замітку
Ця постанова Верховного Суду – хрестоматійний приклад того, як не можна підходити до формування касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України. Механічне цитування постанов, у яких фігурує та сама стаття матеріального права, не працює. Для Касаційного господарського суду принципово важливою є саме подібність правовідносин – збіг за предметом, підставами, змістом і фактично-доказовою базою.
І ще один момент, не менш важливий: доказова база має бути бездоганною. Розписки з неузгодженими параметрами товару, відсутність письмових інструкцій перевізникам, фіксація обставин без участі іншої сторони – усе це зіграло проти позивача. І виправити ці недоліки на стадії касації вже неможливо, адже Верховний Суд не переоцінює докази і не встановлює нових обставин.
Схоже, 141 тонна ріпаку так і залишиться уроком для юристів, а не активом для ТОВ «Оптойл».
