Чи можна вважати державною зрадою сам факт працевлаштування в окупаційній установі? Верховний Суд нещодавно розглянув справу, де це питання стало ключовим, – і відповів на нього однозначно. 2 квітня 2026 року колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду залишила без змін вирок колишній державній службовиці, яка після окупації Енергодару пішла працювати до паспортного столу, створеного російською владою.
Тож давайте розберемося, що саме сталося, чому захист намагався оскаржити вирок і які аргументи Верховного Суду виявилися вирішальними.
З чого все почалося: Енергодар після окупації
У березні 2022 року місто Енергодар Запорізької області опинилося під контролем збройних сил російської федерації. Як і в інших окупованих містах, загарбники почали формувати власні адміністративні структури. Серед них – так зване «управление по вопросам миграции», що займалося, зокрема, видачею російських паспортів місцевим мешканцям.
Головна фігурантка цієї історії – жінка, яка до окупації працювала головним спеціалістом Енергодарського відділу Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області. Посаду вона обіймала згідно з наказом від 26 жовтня 2021 року. До цього, з 2012 року, очолювала Василівський районний відділ ДМС, потім – за сімейними обставинами – перевелася на нижчу посаду до Енергодару.
Після окупації більшість її колег або виїхали на підконтрольну Україні територію, або звільнилися. Але сама вона, за матеріалами справи, десь між квітнем і серпнем 2022 року почала працювати в незаконному паспортному центрі окупаційної адміністрації – приймала документи на оформлення російських паспортів.
Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій
Ленінський районний суд міста Запоріжжя визнав жінку винною за частиною 2 статті 111 Кримінального кодексу України – державна зрада, вчинена в умовах воєнного стану. Вирок: 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
Ключове формулювання – «перехід на бік ворога». Саме так кваліфікували добровільне працевлаштування в окупаційному органі влади. Запорізький апеляційний суд 28 квітня 2025 року залишив вирок без змін. Після цього справа пішла до касації.
На чому наполягав захист
Адвокатка засудженої подала касаційну скаргу з проханням скасувати обидва рішення та закрити кримінальне провадження через відсутність складу злочину. Її аргументи можна згрупувати в кілька блоків.
Перший – процедурний. Захист стверджував, що спеціальне судове провадження (in absentia, тобто за відсутності обвинуваченої) провели з порушеннями. Мовляв, публікації про виклик у газеті «Урядовий кур’єр» і на сайті суду не гарантують реального повідомлення людини, яка живе на окупованій території, де доступ до українських ЗМІ обмежений. І що суди не перевірили, чи використали всі можливі способи повідомити жінку про провадження.
Другий блок стосувався права на захист. Адвокатка наполягала: захисник, якого призначили через Центр безоплатної правничої допомоги, мав доручення на інше кримінальне провадження, а не на це. Тож, на її думку, частину процесуальних документів сформували без належного представництва інтересів обвинуваченої.
І нарешті – найсуттєвіше. Захист заперечував наявність складу злочину як такого. Мовляв, немає доказів офіційного призначення на посаду в окупаційному органі, невідомий характер її обов’язків, немає відомостей про зарплату чи видання наказів. Свідки, за словами адвокатки, давали похідні показання – тобто знали про обставини з чужих слів. А сам факт перебування на окупованій території без доведення конкретних дій на шкоду Україні – цього замало для обвинувального вироку.
Що на це відповів Верховний Суд
Колегія суддів відхилила всі аргументи захисту. І ось чому.
Щодо процедури. Кримінальний процесуальний кодекс України чітко регулює спеціальне судове провадження. Стаття 297-5 КПК України прямо каже: повістки про виклик публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному сайті Офісу Генерального прокурора. З моменту публікації підозрюваний вважається належно повідомленим.
Аналогічне правило діє для судового розгляду – стаття 323 КПК України додає до переліку ще й офіційний сайт суду. Суд звернув увагу: Укрпошта припинила роботу на непідконтрольних територіях ще з серпня 2022 року, тож надіслати повістку звичайною поштою було неможливо. Усі передбачені законом способи повідомлення використали. До того ж інтереси обвинуваченої протягом усього процесу представляли професійні адвокати.
Верховний Суд послався й на практику Європейського суду з прав людини. У справі «Санадер проти Хорватії» ЄСПЛ зазначив: судовий розгляд без обвинуваченого сам по собі не суперечить Конвенції, якщо особа проживає на території, непідконтрольній органам влади, і це виправдовує неможливість забезпечити її присутність.
Щодо права на захист. Тут суд розібрав ситуацію детально. Адвоката дійсно призначили за дорученням для іншого кримінального провадження. Але потім матеріали щодо цієї підозрюваної виділили в окреме провадження. І закон, зауважив Суд, не передбачає, що таке виділення автоматично припиняє повноваження захисника. Перелік підстав для припинення безоплатної правничої допомоги міститься в частині 1 статті 23 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» – і виділення матеріалів там немає. Тож право на захист порушено не було.
Щодо доказів. Верховний Суд нагадав: відповідно до статті 433 КПК України, він не переоцінює докази – це прерогатива судів першої та апеляційної інстанцій. Касація перевіряє лише правильність застосування норм права. А суди попередніх інстанцій, як видно з матеріалів, оцінили всі докази в сукупності: і показання свідків (один із яких особисто бачив обвинувачену за роботою в окупованому паспортному столі), і протокол впізнання, і матеріали службової перевірки та дисциплінарної справи.
До речі, за результатами тієї дисциплінарної перевірки жінку звільнили з державної служби ще 7 лютого 2023 року – за порушення присяги. Наказ про звільнення спирався на пункт 4 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».
Що взагалі вважається державною зрадою
Тут важливий момент, який часто викликає дискусії. Стаття 111 Кримінального кодексу України визначає державну зраду як діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності, обороноздатності або державній безпеці. Одна з форм – перехід на бік ворога в умовах воєнного стану.
Верховний Суд у цій справі та в попередніх рішеннях послідовно пояснює: добровільне зайняття посади в незаконних органах влади на окупованих територіях уже саме по собі є переходом на бік ворога. І для кваліфікації не має значення, чи настали конкретні суспільно небезпечні наслідки. Достатньо самого факту переходу й усвідомлення того, що ці дії завдають шкоди Україні.
А що з мотивами? Чи можна виправдатися тим, що «не було іншого вибору»? Суд звернув увагу на важливу обставину: жінка приїжджала до Запоріжжя вже після окупації – мала можливість залишитися на підконтрольній території, однак повернулася до Енергодару. Заяву на звільнення не подала. Ба більше – цікавилася питаннями зарахування стажу. Усе це свідчить про усвідомлений вибір, а не про примус.
Суд також нагадав: сам факт допомоги в паспортизації громадян України паспортами держави-агресора на тимчасово окупованих територіях може розцінюватися як заподіяння шкоди національній безпеці.
Не крапка, а кома
Рішення Верховного Суду остаточне й оскарженню не підлягає. Але колегія суддів нагадала про одну процесуальну можливість. Якщо засуджена з’явиться і доведе, що причини її відсутності під час розгляду справи були поважними, вона може подати скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на оскарження. І тоді суд зможе перевірити, чи справді були допущені порушення під час спеціального досудового розслідування та судового розгляду.
Ця справа – один із багатьох прикладів того, як українські суди послідовно формують практику щодо злочинів, скоєних в умовах окупації. І меседж тут доволі чіткий: навіть якщо людина не брала до рук зброї, а «просто» сиділа в паспортному столі й оформлювала документи – це може бути кваліфіковано як державна зрада. Бо війна триває не лише на передовій, а й у кожному кабінеті, де хтось добровільно допомагає ворогу будувати його адміністративну систему на українській землі.
