Договір про відшкодування витрат на утримання орендованого майна звучить як сухий канцелярський документ. Але саме він став головним героєм спору між двома державними установами, який пройшов три судові інстанції. У справі № 925/1176/23 податкова намагалася стягнути з фіскальної служби понад сто тисяч гривень за газ і змусити її підписати договір. Розберімося, чому Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення.
Тут важливий момент: у позові було дві вимоги. Перша – визнати укладеним договір про відшкодування витрат на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг. Друга – стягнути 109 556,44 грн за фактично спожитий і невідшкодований природний газ за 2022 рік.
Щоб зрозуміти суть, треба повернутися на кілька років назад. У січні 2021 року Регіональне відділення Фонду державного майна України, ГУ ДФС і ГУ ДПС уклали договір оренди державного нерухомого майна. Цей документ базувався на вимогах Закону України “Про оренду державного та комунального майна” і примірного договору, затвердженого Фондом державного майна. Орендар отримав приміщення в Черкасах та Умані, а балансоутримувачем виступала податкова. Договір оренди прямо передбачав, що комунальні послуги до орендної плати не входять. Тому орендар мав укласти окремий договір на відшкодування цих витрат.
Спершу сторони підписали акт приймання-передачі, а згодом уклали договір № 1 про внесення змін. Після цього площа, яку займав орендар, змінилася: частину приміщень повернули, а в користуванні залишилося 312,90 м2 у Черкасах. Саме ця площа й фігурувала в розрахунку боргу за газ.
Чесно кажучи, саме ця вимога і стала каменем спотикання. Балансоутримувач наполягав: договір про відшкодування витрат на утримання орендованого майна має бути укладений. Орендар не сперечався, що тарифи економічно обґрунтовані, але посилався на відсутність коштів у кошторисі. Знайома ситуація, правда ж?
У листуванні орендар прямо визнав, що тарифи економічно обґрунтовані. Проте зазначив, що видатки на утримання орендованого майна у кошторисі на 2022 рік не передбачені. У 2023 році коштів за відповідним кодом бюджетної класифікації теж не надходило.
Перша причина відмови стосується строку дії договору. Проєкт, який пропонувала податкова, передбачав дію з 01 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року. Але судове рішення про визнання договору укладеним набрало б законної сили вже після цієї дати. Тобто на момент ухвалення рішення строк договору давно закінчився.
Суди послалися на Цивільний кодекс України. Частина друга статті 631 каже: договір за загальним правилом не застосовується до відносин, які виникли до його укладення. Частина третя допускає виняток, але лише за згодою сторін. У цій справі сторони не домовилися про поширення умов договору на минулий період. Отже, суд не мав підстав затверджувати договір заднім числом.
До речі, суди згадали і статтю 187 Господарського кодексу України. Днем укладення договору за судовим рішенням вважається день набрання рішенням законної сили, якщо суд не визначив інше. Тому коли проєкт договору вказує строк дії, який уже минув, виникає логічна суперечність: рішення набирає чинності сьогодні, а договір нібито діяв учора.
Окремо суди звернули увагу на Господарський кодекс України. Переддоговірний спір можна передати до суду, коли сторона має укласти договір за прямою вказівкою закону. Така вимога у відповідача була, вона випливала із пункту 6.5 договору оренди. Але наявність вимоги ще не означає, що суд може затвердити договір із вичерпаним строком.
Друга причина ще більш приземлена. Позивач не довів, що взагалі спожив і оплатив той самий газ. Розрахунок боргу виглядав математично охайно: загальну вартість газу помножили на частку площі орендаря. Вийшло 109 556,44 грн. Однак суд зауважив, що такий розрахунок показує лише методику нарахування, а не факт споживання.
Формула позивача мала такий вигляд: S дорівнює Qміс, помножене на відношення площі орендаря до опалюваної площі. Площу 312,90 м2 ділили на 9227,06 м2 і множили на вартість спожитого газу. Але суд підкреслив: формула може бути бездоганною, та без первинних документів вона нічого не доводить.
У матеріалах справи не було ні договору на постачання природного газу, ні доказів його оплати. Без первинних документів цифри в розрахунку залишилися просто цифрами. Господарський процесуальний кодекс України у статті 74 покладає тягар доказування на сторону, яка посилається на певні обставини. Позивач із цим тягарем не впорався.
До речі, ця процесуальна деталь спрацювала і на стадії касації. ГУ ДПС оскаржило рішення з підстави відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Таку підставу передбачено пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Але для цього скаржник мав чітко вказати, яку саме норму права суди застосували неправильно і чому потрібна єдина практика.
За правилами касаційного провадження скарга має містити зазначення норми права, щодо якої немає висновку, та обґрунтування необхідності єдиної практики. Податкова обмежилася загальним посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Цього виявилося замало.
Податкова цього не зробила. У скарзі не було конкретизації ні норми, ні правовідносин, у яких бракує висновку Верховного Суду. Суд нагадав, що формування правового висновку не може залежати лише від бажання сторони переглянути незручне рішення. Воно має стосуватися спірних правовідносин, а не просто заповнювати прогалину в аргументації скаржника.
Окремо суд відхилив довід про те, що суди нібито мали самі витребувати докази. За статтею 81 Господарського процесуального кодексу України сторона, яка не може самостійно отримати доказ, має подати відповідне клопотання. Суд не збирає докази за власною ініціативою, крім випадків сумніву в добросовісності учасників. Ризик бездіяльності лежить саме на стороні.
Тепер про практичну пораду для балансоутримувачів. Якщо ви хочете стягнути комунальні витрати з орендаря, не покладайтеся лише на розрахунок за площею. Потрібні первинні документи: договір із постачальником, рахунки, платіжки, акти. Рахунки без актів споживання чи платіжних доручень не підтверджують витрати. Інакше навіть ідеальна формула не переконає суд.
А якщо йдеться про укладення договору через суд, звіряйте строки. Договір, який має діяти в минулому, суд не затвердить без згоди обох сторін. Тут працює логіка Цивільного кодексу України: ретроспективна дія договору можлива лише за взаємною волею.
І ще один урок для касаційного оскарження. Посилання на відсутність висновку Верховного Суду не працює як універсальний ключ. Воно вимагає конкретики, інакше касаційну скаргу залишать без задоволення. Саме так сталося у справі № 925/1176/23, де всі судові рішення встояли, а судовий збір залишився на скаржнику.