Допустимість доказів у господарському процесі часто стає тим рубежем, на якому вирішується доля всієї справи. Уявіть: ви подаєте позов, проходите три кола судових розглядів, Верховний Суд повертає справу на новий розгляд із чіткою вказівкою – надати додаткові документи. Ви їх подаєте вчасно. А суд каже: «Запізно». Саме в такій ситуації опинилося ТОВ «Делтана» у справі №904/3242/18.
Давайте розберемо цю історію – вона добре показує, як працює принцип змагальності в українських судах і чому формальний підхід до оцінки доказів інколи ламає саму суть правосуддя.
Передісторія боргу
У лютому 2014 року ТОВ «Делтана» та ТОВ «Акама» уклали договір поставки плівки для упаковки №17/02. Умови стандартні: постачальник виготовляє і передає товар, покупець платить 100% вартості протягом 30 календарних днів після підписання видаткової накладної. За прострочення – пеня і штраф у розмірі 10% від неоплаченої суми.
До грудня 2017 року сторони працювали, і на початок спірного періоду за «Акамою» вже висів борг – 4 366 177 гривень. Це підтверджувалося актом звіряння за листопад 2017 року, підписаним генеральним директором відповідача.
А далі – з грудня 2017 по травень 2018 року – «Делтана» поставила товару ще на 3 499 823 гривні. Частину грошей «Акама» переказала, частину товару повернула. Загалом – на 7 983 784 гривні. Але залишився непокритим борг у розмірі 2 632 139,73 грн. Саме його, разом із пенею, штрафом, інфляційними втратами та 3% річних, позивач і намагався стягнути – загалом понад 3,5 мільйона гривень.
Перше коло: фатальна помилка з бухгалтерською роздруківкою
Спочатку суди першої та апеляційної інстанцій у позові відмовили. Вони визнали, що «Акама» повністю розрахувалася. На підставі чого? На підставі внутрішньої бухгалтерської роздруківки відповідача – звіту по проводках із рахунку 631.
Верховний Суд у лютому 2021 року ці рішення скасував. І пояснив чому: звіт по проводках – це не розрахунковий документ і не первинний документ. Це лише внутрішня технічна фіксація бухгалтерського обліку. Не можна на підставі такого документа робити висновок, що гроші справді переказані. Доказом оплати має бути банківська виписка або платіжне доручення.
Окремо Верховний Суд наголосив: акт звірки розрахунків сам по собі не доводить факту господарських операцій. Він не є первинним документом. І вже тим більше – не може бути доказом, якщо не підписаний обома сторонами.
Справу направили на новий розгляд.
Друге коло: суд грає в одні ворота
Під час нового розгляду суд першої інстанції встановив позивачу строк для подання доказів – до 6 квітня 2021 року. «Делтана» подала все вчасно: видаткові накладні за весь період дії договору (з 2014 року), накладні на повернення товару, акти виконаних робіт, підписані обома сторонами акти звіряння. Саме тут питання допустимості доказів вийшло на перший план.
Але суд ці докази відхилив. Аргумент: вони не подавалися разом із позовною заявою ще у 2018 році, отже, строк пропущено. При цьому докази відповідача – подані з таким самим «запізненням» – суд прийняв без застережень.
Результат: у позові відмовлено повністю. Логіка суду першої інстанції виявилася вбивчо простою: порушили порядок подання доказів – отримайте відмову в позові на 3,5 мільйона.
Апеляція цю ситуацію виправила. Центральний апеляційний господарський суд у січні 2022 року рішення скасував, позов задовольнив повністю. Суд апеляційної інстанції прямо вказав: суд першої інстанції порушив принцип рівності сторін, прийнявши докази лише відповідача. Апеляція повторно дослідила всі документи, перерахувала заборгованість і визнала вимоги «Делтани» обґрунтованими.
«Акама» пішла до Верховного Суду.
Що сказала касація про допустимість доказів
Відповідач у касаційній скарзі наполягав: подані позивачем докази є недопустимими, бо їх не було в матеріалах справи при первісному розгляді. Посилання – на частину восьму статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Верховний Суд із такою позицією не погодився. І ось чому.
По-перше, докази були подані у строк, встановлений самим судом першої інстанції під час нового розгляду. Тож жодного порушення строків не було.
По-друге, ці докази подавалися на виконання прямих вказівок Верховного Суду з постанови від 18 лютого 2021 року. А такі вказівки є обов’язковими для виконання.
По-третє – і це головне – суд касаційної інстанції нагадав про фундаментальний принцип: право на справедливий суд за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це право включає рівність процесуальних можливостей. Колегія послалася на практику ЄСПЛ у справах «Руіз-Матеос проти Іспанії» та «Вержбицький проти Польщі»: кожна сторона повинна мати реальну можливість представити свою позицію, включаючи докази.
Суд також розмежував два поняття, які часто плутають. Недопустимий доказ – це доказ, отриманий із порушенням закону, або той, що в принципі не може підтверджувати певні обставини. А доказ, поданий не разом із позовною заявою, але у строк, встановлений судом – це зовсім інша історія. Іншими словами, допустимість доказів не можна зводити до формального правила про строки їх подання.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу «Аками» без задоволення, а постанову апеляції – без змін.
Практичні уроки
Кілька речей, які варто взяти на озброєння після цієї справи.
Внутрішні бухгалтерські документи – звіти по проводках, роздруківки з рахунку 631 тощо – не є доказами оплати. Якщо хочете довести факт переказу грошей, несіть до суду банківську виписку або платіжне доручення з відміткою банку.
Акти звірки розрахунків – корисний інструмент, але не панацея. Підписаний обома сторонами акт має вагу, проте не замінює первинних документів.
Якщо Верховний Суд повернув справу на новий розгляд із вказівкою дослідити додаткові докази – подавайте їх у встановлений судом строк. Посилання опонента на частину восьму статті 80 Господарського процесуального кодексу України тут не спрацює. Адже допустимість доказів визначається не лише моментом їх подання, а й тим, чи було стороні забезпечено реальну можливість представити свою позицію.
І останнє: слідкуйте за процесуальною рівністю. Якщо бачите, що ваші докази відхиляють, а докази опонента з такими самими вадами приймають – фіксуйте це і заявляйте про порушення принципу змагальності. Постанова Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі №904/3242/18 – ваша пряма підтримка в такій ситуації.
