Гуманітарна місія в Олешках стартувала 29 жовтня. Українська делегація на чолі з уповноваженим Верховної Ради з прав людини Дмитром Лубінцем вирушила в напрямку міста. За словами омбудсмана, попереду доставка допомоги людям, які там залишилися, і робота над тим, щоб вони могли безпечно виїхати. Формулювання коротке. А правова конструкція за ним – значно довша.
Що повідомили офіційно
Про виїзд делегації першим сказав голова парламентської фракції Давид Арахамія. За його словами, про хід операції обіцяють повідомляти, щойно з’явиться зв’язок. Невдовзі ту саму інформацію підтвердив і Лубінець, назвавши мету поїздки – реалізація гуманітарної місії.
Далі деталь, на яку варто звернути увагу. За словами омбудсмана, поїздка відбувається в межах домовленостей з уповноваженою з прав людини в Росії Яною Лантратовою. Сприяння та координацію забезпечує перша леді США Меланія Трамп.
Чому туди поїхав саме омбудсман
Уповноважений Верховної Ради з прав людини – не силовик і не прокурор. Стаття 101 Конституції України описує його роль коротко: парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини. Подробиці містяться в Законі України про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 23 грудня 1997 року.
Що це дає на практиці? Затримати, обшукати чи покарати він нікого не може. Натомість має право безперешкодно відвідувати місця, де люди позбавлені волі, приймати скарги, збирати свідчення, фіксувати порушення і вимагати реакції від органів влади. Простими словами: він не карає, але й не дозволяє змовчати.
Є й друга складова, менш помітна. З омбудсманом охоче розмовляють міжнародні структури – ООН, Рада Європи, гуманітарні організації. Для роботи на окупованій території така репутація не прикраса, а робочий інструмент. Саме через неї домовлятися про проїзд простіше, ніж через будь-яке міністерство.
Олешки: місто на іншому березі
Олешки стоять на лівому березі Дніпра, приблизно за десять кілометрів від Херсона. Від 2022 року це окупована територія. Після підриву Каховської ГЕС у червні 2023 року місто пережило затоплення і фактично втратило нормальне водопостачання. Хтось виїхав. Хтось залишився – не зміг або не схотів кидати власне житло.
Правовий статус цих людей не змінюється від того, що поруч стоїть чужа армія. Вони залишаються цивільними особами, захищеними міжнародним гуманітарним правом. Це не гасло з мітингу, а норма, за якою працюють усі гуманітарні організації світу.
Як виїзд виглядає з українського боку
Рішення про евакуацію з небезпечних територій ухвалюють обласні військові адміністрації разом з підрозділами ДСНС. Координує процес Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. Просто так виїхати не виходить: потрібні транспорт, документи й безпечний маршрут. Тому спершу складають перелік охочих, далі отримують згоду іншої сторони пропустити цих людей, і лише потім подають автобуси.
Окрема тема – папери. Чимало мешканців залишилися без паспортів: будинки згоріли, а документи зникли разом з ними. Для омбудсмана це теж предмет роботи, бо без паперів людина не може ні виїхати, ні отримати належні виплати.
Що каже міжнародне право про доступ до людей
Тут діє кілька документів, і всі вони досить конкретні. Основа – Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 року.
- Стаття 23 говорить про вільний пропуск вантажів з медикаментами, продуктами та одягом для дітей, вагітних жінок і породіль.
- Стаття 55 покладає на окупаційну владу обов’язок забезпечувати населення продовольством і медичною допомогою. Не справляється – мусить погодитися на допомогу ззовні.
- Стаття 49 забороняє примусове переміщення цивільних з окупованої території, хоч би якими були мотиви.
Додатковий протокол I 1977 року додає статтю 70, присвячену операціям з надання допомоги. З неї випливає просте правило: сторони конфлікту зобов’язані пропускати гуманітарні вантажі для цивільних, якщо ті розподіляються неупереджено.
А право людини виїхати? Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, стаття 12, формулює його прямо: кожен може вільно залишити будь-яку країну, зокрема власну. Тобто безпечний вихід з окупованої території – не жест доброї волі, а вимога, яку можна пред’являти.
Чому ця поїздка складна
На папері все струнко. У реальності – жодних твердих гарантій. Лінія фронту неподалік, домовленості тримаються на усних обіцянках, а будь-яке загострення на передовій зриває будь-який графік. Коридори працюють лише тоді, коли обидві сторони виконують свої обіцянки одночасно.
Виринає й менш очевидний ризик. Погоджуючись на вивезення людей, окупаційна адміністрація майже ніколи не робить це безкорисливо. Такі операції часто перетворюються на важіль у ширшій політичній грі. І саме тому присутність омбудсмана важлива: вона тримає тему публічною, а домовленості – видимими.
Не забуваймо і про безпеку самої делегації. Коли про пересування говорять заздалегідь, цим користуються не лише журналісти. Тому деталі маршруту, склад групи й час перетину лінії розмежування майже не розголошують. Це не гра в таємничість, а елементарна необхідність.
Що з цього побачать люди
Конкретика стане відомою пізніше. Скільком людям завезли допомогу, скільки охочих змогли виїхати, чи пропустили тих, кому виїзд потрібен за станом здоров’я. Омбудсман якраз і потрібен, щоб ці цифри не залишилися кабінетною статистикою.
Втім, у гуманітарної місії є результат, який не міряється кількістю коробок. Сам факт, що український омбудсман фізично дістався Олешок, змінює рамку подальших розмов. Тепер про цих людей можна говорити не абстрактно, а з посиланням на конкретну поїздку і конкретні домовленості. У переговорах, де кожне слово важить, це вже аргумент.
