Готовність Індії долучитися до врегулювання російсько-української війни публічно озвучив прессекретар Кремля Дмитро Пєсков. За його словами, індійська сторона заявляє про готовність зробити «посильний внесок» у розв’язання ситуації навколо України. Той самий чиновник визнав і друге: Нью-Делі вже передав Москві якісь пропозиції щодо завершення війни. Деталей він не розкрив.
Із правового погляду сказане – поки не більше ніж політична заява. Ані тексту пропозицій, ані офіційного підтвердження від індійського МЗС немає. Тож давайте розберемося, як у міжнародному праві взагалі влаштоване посередництво і що з цього може вийти на практиці.
Що таке мирне розв’язання спорів за Статутом ООН
Основу тут дає стаття 33 Статуту ООН. Вона вимагає: якщо спір може загрожувати міжнародному миру й безпеці, сторони мають шукати розв’язання насамперед через переговори, обслідування, посередництво, примирення, арбітраж чи судовий розгляд. Або звернутися до регіональних органів. Або обрати будь-який інший мирний спосіб на власний розсуд.
Зверніть увагу: перелік відкритий. Єдиного «правильного» формату не існує. І це добре, бо дає сторонам простір для маневру.
Поруч стоїть пункт 4 статті 2 того ж Статуту. Він забороняє застосування сили проти територіальної цілісності та політичної незалежності іншої держави. Саме тому будь-яка розмова про мир починається не з питання про формат столу переговорів, а з питання про припинення агресії як факту. Для врегулювання російсько-української війни це означає просту річ: спершу припиняється те, що порушує Статут, і лише потім обговорюються умови.
Посередник – не суддя і не арбітр
Далі тонкість, яку часто плутають. Посередництво, або медіація, – це коли третя сторона допомагає конфліктуючим домовитися. Вона не ухвалює рішень і не має повноважень щось присудити. Її результат – не вирок, а пропозиції, які сторони можуть прийняти або відкинути.
Арбітраж виглядає інакше. Там сторони заздалегідь домовляються, що рішення арбітра буде для них обов’язковим. Судовий розгляд – це вже Міжнародний Суд ООН, де рішення так само обов’язкові. Але ні арбітраж, ні суд не працюють без згоди обох сторін на саму процедуру.
Звідси дві умови, без яких у посередника немає шансів:
- згода обох сторін конфлікту на його участь;
- прийнятність медіатора для кожної з них, тобто хоч якась видима нейтральність.
Чому саме Індія і чому все не так просто
Індія має довгу історію посередництва. Ще 1953 року вона головувала в Комісії з репатріації військовополонених, яка допомогла завершити корейську війну. Країна десятиліттями бере участь у миротворчих операціях ООН. Спадщина Руху неприєднання теж працює на такий імідж.
Але є й інший бік. Під час голосувань у Генеральній Асамблеї ООН щодо України Індія утримувалася, зокрема під час ухвалення резолюції від 2 березня 2022 року, яка засудила агресію. Країна також суттєво наростила закупівлі російської нафти після 2022 року і не приєдналася до санкцій.
Чи робить це її поганим медіатором? Не обов’язково. Медіатор не зобов’язаний бути союзником. Іноді саме той, хто має канали впливу на агресора, здатен зрушити процес. Питання в іншому: чи готовий посередник назвати речі своїми іменами у підсумковому документі.
Пропозиції – це ще не договір
Тут варто зупинитися окремо, бо це ключ до розуміння новини. Навіть якщо Нью-Делі справді передав Москві якийсь документ, юридичної сили він не має.
Щоб домовленість стала обов’язковою, потрібен міжнародний договір. Тобто текст, підписаний уповноваженими представниками, з чіткими зобов’язаннями, механізмом контролю та, найчастіше, ратифікацією парламентами. Інакше виходить документ на кшталт Мінських домовленостей 2014 і 2015 років. Вони були політичними заявами, а не договорами, і саме тому їх неможливо було виконати через суд.
К слову, тому юристи завжди дивляться не на кількість підписів під фотографією, а на три речі: предмет зобов’язання, строки виконання і орган, який вирішуватиме спори.
Червоні лінії, які неможливо обійти
Найскладніша частина – не процедура, а зміст. Ось кілька моментів, які жоден посередник не прибере одним помахом руки.
Будапештський меморандум 1994 року. Його підписали Україна, Росія, США і Велика Британія в обмін на відмову Києва від ядерної зброї. Росія зобов’язалася поважати кордони та не застосовувати силу. Це зобов’язання вона порушила.
Ордер Міжнародного кримінального суду, виданий 17 березня 2023 року щодо вищого керівництва РФ, зокрема за депортацію українських дітей. Індія не є учасницею Римського статуту. А стаття 16 цього статуту дозволяє Раді Безпеки ООН відкласти розслідування на 12 місяців. От тільки в Радбезі вето діє в усіх непроцедурних питаннях, а отже Росія таку спробу заблокує.
І ще один вузол – територіальна цілісність. Статут ООН не передбачає способу легітимно закріпити здобуте силою. Жодна резолюція, жодна декларація і жоден меморандум не здатні цього змінити.
Що з цього для України
Жодна країна, включно з Індією, не може нав’язати Києву посередника. Це прямо випливає з принципу суверенної рівності держав. Будь-який формат працює тільки за згодою України.
Тож до врегулювання російсько-української війни Індія підходить поки що як сторона, яка пропонує послугу, а не як сторона, яка має мандат. Перевіряється така пропозиція просто: чи готовий медіатор публічно визнати факт агресії та наполягати на виведенні військ. Якщо так, розмова має сенс. Якщо ж усе зводиться до «заморозити по лінії фронту», то це вже не посередництво, а спроба закріпити наслідки злочину в документі.
Поки що відомо тільки про готовність. Текст пропозицій не опубліковано, і саме тому будь-які висновки про реальні наміри Нью-Делі були б передчасними. Перший документ, який з’явиться, покаже більше, ніж усі заяви прессекретарів разом узяті.
