Чи можна отримати суворіший вирок за дії, яких ви особисто не вчиняли? Саме це питання стало центральним у справі, яку нещодавно розглянув Верховний Суд. Йдеться про кваліфікацію дій за частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України – умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене групою осіб. І позиція Суду тут варта вашої уваги, особливо якщо ви хочете розуміти, як працює інститут співучасті на практиці.
Що сталося: фабула справи
Уявіть собі літній вечір у Києві. 21 червня 2023 року, близько опівночі, біля будинку на проспекті Романа Шухевича сталася бійка. Засуджений разом зі спільником напали на потерпілого: спочатку били кулаками по голові та тулубу, а потім засуджений дістав молоток. Три удари в спину, один – у лоб. Потерпілий знепритомнів і отримав тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, зокрема й тяжкі.
Дніпровський районний суд Києва визнав чоловіка винним за частиною 2 статті 121 КК і призначив покарання – 7 років 6 місяців позбавлення волі. Апеляційний суд залишив вирок без змін. Тоді засуджений подав касаційну скаргу.
Про що сперечалися: головний аргумент захисту
Засуджений не заперечував самого факту побиття. Не сперечався він і з характером та тяжкістю ушкоджень. Його ключовий аргумент був таким: «Я діяв сам. Спільник не бив потерпілого, а отже, злочин не можна кваліфікувати як вчинений групою осіб».
Іншими словами, захисна лінія зводилася до перекваліфікації дій на частину 1 статті 121 КК. Це мало б принципове значення: санкція частини 1 передбачає від 5 до 8 років, а головне – з’являється можливість просити про звільнення від відбування покарання з випробуванням за статтею 75 КК. Засуджений якраз і просив: 5 років позбавлення волі та умовне звільнення.
Але чи спрацювала ця логіка?
Що каже закон про вчинення злочину групою осіб
Тут важливий момент. Кримінальний кодекс визнає злочин вчиненим групою осіб, якщо його спільно вчинили два або більше виконавців без попередньої змови. Зверніть увагу: змова виникає не до початку, а вже в процесі. Один почав – інший приєднався. Саме так це працює.
Тобто для кваліфікації за частиною 2 не обов’язково, щоб усі учасники завдали однакових ударів чи використовували однакові знаряддя. Достатньо, що вони діяли разом, усвідомлюючи дії одне одного.
Що сказав Верховний Суд
Верховний Суд відхилив касаційну скаргу. І ось чому.
По-перше, Суд нагадав про межі касаційного перегляду. За статтею 433 КПК касація не досліджує докази повторно і не встановлює обставини, яких не було в попередніх рішеннях. Це завдання судів першої та апеляційної інстанцій. А вони свою роботу виконали.
По-друге – і це найцікавіше – Суд проаналізував докази співучасті. Потерпілий і свідок, допитані в суді першої інстанції, послідовно стверджували: били двоє. Обидва били кулаками й ногами. А коли засуджений дістав молоток, спільник це бачив. Більше того, він продовжив брати участь у побитті. Сторона захисту не була обмежена в перехресному допиті й могла перевірити ці показання.
Суд звернув увагу на суттєву деталь: молоток засуджений узяв заздалегідь, на балконі будинку, і тримав його при собі, коли вони зі спільником спускалися у двір. Це означає, що можливість використання молотка була очевидною для обох. І спільник, розуміючи це, все одно приєднався до бійки.
Отже, висновок Суду: умисел на заподіяння тілесних ушкоджень, зокрема й з використанням молотка, охоплювався свідомістю обох осіб. А те, що саме удари молотком спричинили тяжке ушкодження, не спростовує факту вчинення злочину групою осіб.
Процесуальний аспект: чому не об’єднали справи
Засуджений також скаржився, що суд відмовився об’єднати його справу зі справою спільника. Мовляв, це порушило право на захист і ускладнило розгляд.
Верховний Суд і тут був лаконічним. Статті 217 і 334 КПК передбачають, що об’єднання матеріалів щодо кількох підозрюваних – це право суду, а не обов’язок. Суд першої інстанції вирішив, що об’єднання лише затягне процес і порушить розумні строки. Касаційна скарга, до речі, навіть не пояснила, як саме окремий розгляд вплинув на законність вироку. Тож і цей аргумент не спрацював.
Чому апеляцію розглянули без засудженого
Ще одне цікаве питання. Засуджений наполягав, що його не забезпечили участю в апеляційному розгляді. Справді, засідання апеляційного суду 28 квітня 2025 року відбулося без нього.
Але Верховний Суд уточнив нюанс. За частиною 4 статті 401 КПК, обвинувачений під вартою підлягає обов’язковому виклику в апеляцію лише якщо він про це клопотав. Засуджений був завчасно повідомлений про дату засідання – і 7 квітня, і потім 28 квітня (засідання перенесли через відпустку судді). Розписки в матеріалах справи це підтверджують. Але жодного клопотання про особисту чи дистанційну участь він не подав.
Захисник, присутній у засіданні, теж не заперечував проти розгляду без підзахисного. Тож Суд визнав: засуджений добровільно не скористався правом висловити свою позицію, і це не завадило ухвалити законне рішення.
Що це означає для практики
Рішення Верховного Суду у цій справі добре ілюструє, як визначається співучасть без попередньої змови. Навіть якщо ви особисто не завдали найтяжчого ушкодження, сам факт вашої присутності, спільних дій і усвідомлення того, що робить інший учасник, можуть стати підставою для кваліфікації злочину як вчиненого групою осіб.
Суд підтвердив: коли двоє людей разом б’ють потерпілого і один з них використовує небезпечний предмет – це групове діяння, якщо інший спільник розуміє характер того, що відбувається, і продовжує брати участь. Мовчазна згода в процесі – це теж змова.
Покарання в 7 років 6 місяців Суд визнав співмірним – воно відповідає статтям 50 та 65 КК за видом і розміром, є необхідним для виправлення засудженого та запобігання новим злочинам.
Постанова Верховного Суду від 7 квітня 2026 року у справі № 755/18292/23 набрала законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.
