Конфіскація речових доказів – це завжди болюча тема для власника майна, особливо коли йдеться про дорогий транспортний засіб. Уявіть: вашу вантажівку вилучили, тому що хтось знищив на ній номер шасі. Ви тут ні до чого, злочинця так і не знайшли, строки давності спливли. А суд першої інстанції бере – і передає ваше авто державі. Саме така історія сталася з власником сідельного тягача DAF XF 105.460, і крапку в ній поставив Верховний Суд.
Давайте розберемо цю справу – справа № 344/15325/25 – бо вона чудово показує, де проходить межа між законним покаранням і безпідставним позбавленням права власності.
З чого все почалося
У червні 2022 року правоохоронці вилучили автомобіль марки DAF моделі XF 105.460, 2008 року випуску. Причина – кримінальне провадження за статтею 290 Кримінального кодексу України. Це та сама стаття, яка карає за знищення, підробку або заміну ідентифікаційного номера транспортного засобу. Простіше кажучи – хтось «перебив» номер шасі на вантажівці.
Слідство тривало, але особу, яка вчинила це правопорушення, встановити так і не вдалося. Минуло три роки – саме стільки становить строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за статтею 290 КК України.
І от у вересні 2025 року прокурор звернувся до Івано-Франківського міського суду з клопотанням: закрити провадження, бо строки вийшли, а винного не знайшли. Суд клопотання задовольнив. Логічно.
Але далі почалося найцікавіше.
Перша інстанція: конфіскувати, і край
Місцевий суд, закриваючи провадження, заодно вирішив долю речових доказів. І рішення це було жорстким: автомобіль DAF, ключі до нього – конфіскувати в дохід держави. Металеву пластину з номером шасі та свідоцтва про іноземну реєстрацію – знищити.
Свою позицію суд аргументував так: інформації про цей транспортний засіб у митних базах немає, законного володільця не встановлено, а саме авто є предметом кримінального правопорушення. Ну і послався на пункт 5 частини 9 статті 100 КПК України, яка дозволяє конфіскацію речових доказів.
От тільки була одна проблема. Власник у автомобіля таки був – громадянин ОСОБА_6, який придбав цю вантажівку в Польщі. І документи про купівлю в нього були цілком реальні.
Апеляція: стоп, це вже занадто
Адвокат власника подав апеляційну скаргу. Івано-Франківський апеляційний суд у березні 2026 року подивився на справу інакше. Він надав ключове значення тому факту, що кримінальне провадження закрили за пунктом 3-1 частини 1 статті 284 КПК України – через невстановлення особи правопорушника та закінчення строків давності.
Апеляційний суд розсудив просто і переконливо: немає обвинувального вироку – немає підстав для конфіскації. Адже конфіскація речових доказів за своєю природою є заходом, що має каральний характер. Як можна карати людину, яка навіть не є підозрюваною у цьому провадженні? Ніяк.
До того ж адвокат надала суду копії польських документів: фактуру про купівлю, децизії (це такі адміністративні рішення польських органів), дозвільні документи. Усе це підтверджувало – автомобіль був чесно придбаний за кордоном.
Апеляційний суд ухвалив: вантажівку та ключі повернути законному власнику.
Що сказав Верховний Суд
Прокурор не здався і подав касаційну скаргу. Його логіка була такою: автомобіль зі знищеним номером шасі не можна допустити до цивільного обігу, не можна зареєструвати в органах МВС, не можна законно експлуатувати. Отже – єдиний правильний варіант, це конфіскація речових доказів на користь держави.
Верховний Суд із цим категорично не погодився. У постанові від 26 серпня 2026 року колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду детально пояснила чому.
По-перше, стаття 100 КПК України справді регулює питання долі речових доказів. Але ж частина 4 статті 174 того самого Кодексу прямо вимагає: суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку закриття кримінального провадження, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації. А як може підлягати спеціальній конфіскації майно особи, яка взагалі не має процесуального статусу в цій справі?
По-друге, Верховний Суд наголосив: за відсутності обвинувального вироку застосування конфіскації майна особі, яка не є ані підозрюваною, ані обвинуваченою, набуває ознак протиправного обмеження права власності. А це вже пряме порушення конституційних гарантій.
І по-третє – суд відкинув аргумент про «неможливість експлуатації». Ну не може власник їздити на цій вантажівці дорогами загального користування – і що з того? Він має повне право розукомплектувати її на запчастини, продати вузли, які не зазнали змін, або здати на металобрухт. Право володіння і право користування – це різні речі. Обмеження другого не скасовує першого.
Колегія суддів також звернула увагу, що посилання прокурора на попередню практику Верховного Суду було некоректним. У справі № 166/724/22, на яку вказував прокурор, був обвинувальний вирок щодо конкретної особи, визнаної винуватою. А тут – зовсім інша ситуація: провадження закрите, винного не знайшли.
Чому ця справа важлива для кожного
Ключовий принцип, який підтвердив Верховний Суд, звучить так: положення статті 100 КПК України не можна тлумачити розширено. Вони не можуть бути підставою для фактичної конфіскації майна без кримінально-правового рішення, яке встановлює факт вчинення злочину конкретною особою.
Інакше кажучи, конфіскація – це наслідок доведеної вини. Немає вини – немає конфіскації. Просто і чесно.
Це рішення захищає не лише конкретного власника вантажівки DAF. Воно захищає кожного, чиє майно може опинитися в кримінальному провадженні як речовий доказ. Навіть якщо річ була предметом правопорушення, навіть якщо її технічний стан не дозволяє повноцінного використання – держава не має права її забирати без обвинувального вироку суду.
А що ж сам автомобіль? Він повертається до власника – з усіма своїми проблемами щодо ідентифікаційних номерів. І що робитиме з ним ОСОБА_6 – це вже його особисте рішення. Закон на його боці.
