Судова практика.
Чоловік у якості юридичної підстави для отримання відстрочки від призову за мобілізацією зазначив виховання неповнолітньої дитини з інвалідністю. Апеляційний адміністративний суд озвучив позицію КАС Верховного суду щодо розповсюдження на вітчима норми абзацу 6 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»: жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.
КАС ВС підтвердив цю норму зазначивши, що відповідно до норм ч. 1, 2 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Чи розірвано шлюб між батьками, чи проживає хтось з них окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (ч. 2 ст. 157 СК України).
Сімейний Кодекс також передбачає у ч. 1 ст. 260 СК, що коли мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, то вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Проте, КАС ВС наголосив на тому, що сімейні права є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. Тобто – вітчим перебуваючи у шлюбі з матір’ю неповнолітньої дитини з інвалідністю, має право на участь у її вихованні. При цьому, обов`язок щодо виховання цієї дитини відповідно до положень СК України покладено, зокрема, на її батька.
Розглянувши матеріали справи та проаналізувавши норми СК України суд дійшов висновку, що оскільки обов`язок по вихованню дитини з інвалідністю, нормами ч. 2 ст. 157 СК України покладено на її батька, а відповідно до ч. 1 ст. 260 СК України вітчим реалізовує таке право на добровільних засадах, тому відсутні обґрунтовані підстави вважати, що на вітчима розповсюджуються положення абз. 6 ч. 1 ст. 23 Закону № 2232-ХІІ. Тобто – вітчим не має права на відстрочку по вихованню за дитини-інваліда (постанова КАС ВС №160/17962/23).
