Мобілізація обвинуваченого за статтею 336 КК України – це пряме порушення закону. Такий однозначний висновок зробив Дніпропетровський окружний адміністративний суд 7 серпня 2026 року у справі №160/34346/25. Історія, яку розглядав суд, – це не поодинокий випадок, а показовий приклад того, як має працювати принцип верховенства права навіть під час воєнного стану.
Як усе почалося
У березні 2025 року стосовно чоловіка відкрили кримінальне провадження №12025041360000120 за ознаками злочину, передбаченого статтею 336 Кримінального кодексу України, – простіше кажучи, за ухилення від військової служби під час мобілізації. 18 квітня 2025 року слідчі склали обвинувальний акт. Із цього моменту чоловік офіційно став обвинуваченим.
До речі, ще в лютому 2025 року він як військовозобов’язаний пройшов військово-лікарську комісію і був визнаний придатним до служби. Але це було до порушення кримінальної справи – тоді його статус був зовсім іншим.
Далі події розгорталися стрімко. 21 вересня 2025 року позивача доставили до територіального центру комплектування. У той самий день провели військово-лікарську комісію – знову визнали придатним. А 22 вересня начальник ТЦК видав наказ №1141 «Про призов військовозобов’язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» – і чоловіка призвали, направивши до військової частини.
Цікава деталь: позивач прямо сказав працівникам ТЦК, що він обвинувачений у кримінальному провадженні за статтею 336 КК. Не приховував, не замовчував. Але його слова пропустили повз вуха – накази пішли один за одним. Того ж дня, 22 вересня, командир військової частини наказом №277 (по стройовій частині) зарахував чоловіка до списків особового складу. Жодної добровільної згоди, жодного контракту – нічого цього не було.
Що каже закон: чому мобілізація обвинуваченого неможлива
Тут ми підходимо до головного юридичного питання. Уявіть собі документ, який називається «Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період». Його затвердила постанова Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560. У пункті 4 цього документа чітко перелічено, кого можна призивати, а кого – ні.
Так ось, серед тих, кого призивати не можна, прямо названі особи, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 335-337 Кримінального кодексу України. І стаття 336 – саме в цьому переліку.
Чому це важливо? Бо це не рекомендація і не побажання. Це імперативна норма – пряма заборона. Якщо ви обвинувачений за статтею 336 КК України, то мобілізація обвинуваченого у вашому випадку юридично неможлива. Точка.
Варто зауважити, що така редакція пункту 4 з’явилася не одразу. Її запровадила постанова Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2024 року №1558, яка набрала чинності 16 січня 2025 року. Тобто станом на вересень 2025-го, коли позивача призвали, норма діяла вже понад вісім місяців. Жодних підстав її не знати в ТЦК не було.
До речі, є ще один важливий механізм. Частина 5 статті 38 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» зобов’язує органи досудового розслідування протягом семи днів повідомляти ТЦК про осіб, яким вручено підозру. Суди, у свою чергу, мають інформувати про тих, чиї справи перебувають на розгляді. Система побудована так, щоб ТЦК знав про статус обвинуваченого. І якщо система дала збій – це проблема системи, а не людини.
Позиція військової частини
Військова частина, яка виступала другим відповідачем, подала відзив на позов. Її аргумент був простим і, чесно кажучи, очікуваним: ми нічого не вирішували самостійно. Наказ про зарахування до списків особового складу видали суто на підставі іменних списків команд, які надійшли від ТЦК. Ми, мовляв, лише виконали те, що нам надіслали.
І справді, згідно з Інструкцією з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженою наказом Міноборони від 15 вересня 2022 року №280, зарахування до списків військової частини відбувається не за власним розсудом командира, а на підставі документів від ТЦК. Формально – все правильно.
Але суд подивився глибше.
Рішення суду: принцип доміно
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у справі №160/34346/25 повністю задовольнив позовні вимоги. Ось що саме вирішив суд:
- Дії ТЦК щодо призову – протиправні.
- Наказ начальника ТЦК №1141 від 22 вересня 2025 року в частині призову позивача та направлення до військової частини – скасовано.
- Наказ командира військової частини №277 від 22 вересня 2025 року про зарахування до списків особового складу – теж скасовано.
- Командира військової частини зобов’язали звільнити позивача з військової служби.
Суд застосував принцип, який я б назвав «принципом доміно». Якщо первинне рішення – наказ про призов – незаконне, то всі наступні рішення, що базуються на ньому, теж не можуть вважатися законними. Навіть якщо ті, хто їх приймав, діяли формально правильно і в межах своїх повноважень.
Окремо суд наголосив: ТЦК діяв недобросовісно та необґрунтовано. Адже ігнорування прямої законодавчої заборони – це не технічна помилка, а свідоме порушення. Пункт 4 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період не залишає простору для тлумачень: обвинувачений за статтею 336 КК не підлягає призову.
Судовий збір у сумі 1211,20 гривень стягнули з обох відповідачів порівну – по 605,60 гривень з кожного.
Що це означає для інших
Ця справа – не просто перемога конкретного позивача. Вона створює прецедент, на який можуть посилатися інші люди, що опинилися в подібній ситуації.
Ключове повідомлення просте: мобілізація обвинуваченого за статтею 336 Кримінального кодексу України неможлива, і це підтверджено судовим рішенням. Якщо ТЦК видає наказ про ваш призов, а ви маєте статус обвинуваченого саме за цією статтею – такий наказ можна і потрібно оскаржувати.
К слову, важливо не плутати: йдеться про статті 335-337 КК України – це ухилення від військового обліку, ухилення від призову під час мобілізації та ухилення від військової служби за контрактом. Для злочинів інших категорій правила можуть бути зовсім іншими, і пункт 4 Порядку №560 передбачає різні механізми – від автоматичної можливості призову до необхідності отримання ухвали слідчого судді.
Суддя О.В. Єфанова, яка ухвалила це рішення, по суті нагадала базову істину: закон однаковий для всіх. І коли в законі написано «не можна» – це означає саме «не можна», а не «можна, якщо дуже треба» чи «можна, бо йде війна». Воєнний стан розширює повноваження державних органів, але не скасовує верховенства права.
