Мобілізація засуджених осіб має чіткі законодавчі обмеження – і справа №160/20111/26, розглянута Дніпропетровським окружним адміністративним судом, яскраво це підтверджує. Уявіть: людина отримала вирок за колабораційну діяльність, а через кілька днів її мобілізують до Збройних Сил. Звучить як юридичний нонсенс, але саме це сталося в Дніпрі влітку 2026 року. Давайте розберемося, чому суд став на бік позивача і які висновки з цієї історії варто зробити.
Як усе відбувалося: хронологія подій
02 липня 2026 року група оповіщення територіального центру комплектування зупинила чоловіка 1985 року народження для перевірки даних. Через автоматизовану систему «Оберіг» з’ясували: він перебуває на військовому обліку, запис про проходження військово-лікарської комісії відсутній, а сам військовозобов’язаний значиться в картотеці «Вільні залишки» – тобто підлягає призову.
Чоловікові запропонували пройти до ТЦК для отримання направлення на ВЛК, і він добровільно погодився. Разом із працівниками поліції його супроводили спочатку до центру комплектування, а потім – до обласного мобілізаційного пункту №1 для проходження медичного огляду. Там чергова ВЛК 02 липня визнала чоловіка придатним до військової служби.
Далі все пішло за стандартною процедурою. 03 липня начальник ТЦК видав наказ №2732 «Про призов військовозобов’язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період». Цього ж дня чоловіка зняли з військового обліку наказом №2733. А ще раніше – 02 липня – командир військової частини наказом №189 зарахував його до списків особового складу та на всі види забезпечення.
На перший погляд – абсолютно пересічна мобілізація. Але був один нюанс, який кардинально змінював картину.
Вирок, який мав усе змінити
За вісім днів до затримання, 24 червня 2026 року, Чечелівський районний суд міста Дніпра ухвалив вирок у справі №204/7480/26. Чоловіка визнали винним у вчиненні кримінального правопорушення за частиною 4 статті 111-1 Кримінального кодексу України – колабораційна діяльність.
Покарання, узгоджене сторонами в угоді про визнання винуватості, – три роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування на строк 10 років. Однак на підставі статті 75 КК України суд звільнив засудженого від відбування основного покарання з іспитовим строком на два роки.
Станом на момент призову вирок ще не набрав законної сили. І саме цей факт став центральним у судовому спорі.
Важлива деталь: чоловік не приховував інформацію. Він повідомляв і працівників ТЦК, і командування військової частини про те, що щодо нього ухвалено обвинувальний вирок за колабораціонізм. Проте його все одно мобілізували. У відповідь на звернення командир військової частини надіслав листа від 15 липня 2026 року, де зазначив: вирок не набрав законної сили, тож наказ про зарахування до списків особового складу видано виключно в межах повноважень.
Чесно кажучи, логіка дивна. Давайте розберемося, що про це каже закон.
Законодавчі обмеження: кого не можна мобілізувати
Тут ключовий момент: Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII прямо визначає, кого заборонено призивати на службу під час мобілізації.
Частина 2 статті 4 цього Закону встановлює: Збройні Сили України не можуть комплектуватися особами, які мають судимість за злочини проти основ національної безпеки України. Колабораційна діяльність (стаття 111-1 КК України) належить саме до цієї категорії – вона розташована в розділі I Особливої частини Кримінального кодексу.
Далі – більше. Частина 4 статті 39 Закону №2232-XII уточнює: засуджені особи, звільнені від відбування покарання з випробуванням, можуть бути призвані, але з одним винятком. Не можна мобілізувати тих, хто засуджений за злочини проти основ національної безпеки. Таким особам шлях до війська закритий категорично.
Аналогічне положення містить Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560. Пункт 4 цього Порядку детально перелічує категорії засуджених, які можуть бути мобілізовані, – і засуджені за злочини проти основ нацбезпеки до цього переліку не входять.
Тобто законодавство абсолютно однозначне: мобілізація засуджених осіб за колабораціонізм неможлива. Жодних винятків, жодних «але».
Чому посилання на ненабрання вироком сили не спрацювало
Відповідачі – і ТЦК, і військова частина – намагалися виправдати свій поспіх тим, що вирок ще не набрав законної сили. Мовляв, якщо вирок не остаточний, то й обмеження для призову не діють.
Суд подивився на цю логіку критично. І ось чому вона не витримала перевірки.
За частиною 2 статті 43 Кримінального процесуального кодексу України, засудженим у кримінальному провадженні вважається обвинувачений, щодо якого обвинувальний вирок набрав законної сили. Якщо вирок ще не набрав сили, особа зберігає процесуальний статус обвинуваченого.
А тепер ключове. Пункт 4 Порядку №560 забороняє призов не лише засуджених, а й підозрюваних та обвинувачених у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України. Тобто навіть якщо розглядати позивача як обвинуваченого (оскільки вирок не набрав сили), мобілізація все одно була протиправною. Закон не залишає тут жодного простору для маневру.
Крім того, суд нагадав: саме на територіальні центри комплектування покладено обов’язок перевіряти, чи підлягає особа призову. Це прямо випливає з Положення про ТЦК та СП, затвердженого постановою Кабміну №154. ТЦК зобов’язаний вести військовий облік, актуалізувати дані реєстру і – що принципово – визначати осіб, які не підлягають мобілізації через законодавчі обмеження. У цій справі жодної належної перевірки проведено не було.
Що вирішив суд
Дніпропетровський окружний адміністративний суд 07 вересня 2026 року задовольнив позов частково. Обидва накази визнано протиправними та скасовано: і наказ начальника ТЦК №2732 від 03 липня 2026 року про призов, і наказ командира військової частини №189 від 02 липня 2026 року про зарахування до списків особового складу.
Але суд пішов далі – він зобов’язав військову частину виключити позивача зі списків особового складу. Аргументація тут гранично чітка: якщо особа не могла бути мобілізована в принципі, то й перебування в статусі військовослужбовця є незаконним.
При цьому суд послався на практику Європейського суду з прав людини. У рішеннях «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» та «Ґаші проти Хорватії» ЄСПЛ наголошував: ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки чиновників не можна виправляти за рахунок громадян.
Судові витрати розподілили порівну: з ТЦК та з військової частини на користь позивача стягнуто по 1064,96 гривень судового збору.
Кілька важливих моментів для розуміння
Ця справа – не просто судова хроніка. Вона оголює системну проблему: територіальні центри комплектування нерідко нехтують обов’язком перевіряти наявність обмежень для призову конкретної людини. Чоловік відкрито повідомив про вирок за колабораціонізм, але його все одно відправили до військової частини. Лише суд зміг відновити законність.
Крім того, варто пам’ятати: звільнення від відбування покарання з випробуванням не означає відсутності судимості. За статтею 89 Кримінального кодексу України, особа вважається такою, що не має судимості, лише після закінчення іспитового строку – за умови, що не вчинено нового злочину і рішення про звільнення не скасоване. До того моменту всі обмеження, пов’язані з судимістю, діють у повному обсязі.
Суд у цій справі фактично нагадав державним органам просту істину: закон один для всіх. Жодна посадова особа не має права ігнорувати прямі законодавчі заборони, посилаючись на те, що «не знала» або «не перевірила». Особливо коли йдеться про мобілізацію засуджених осіб, чия судимість пов’язана зі злочинами проти національної безпеки.
А для тих, хто опинився в подібній ситуації, ця справа – важливий прецедент. Вона підтверджує: якщо ваш призов відбувся з порушенням закону, суд може не лише скасувати відповідні накази, а й зобов’язати військову частину виключити вас зі списків особового складу. І відшкодувати судові витрати.
