Практика, коли подружжя спільно купляє нерухоме майно, але право власності на придбану квартиру чи будинок реєструється лише на одного з них, є досить розповсюдженою. Як правило, люди зважають на ту перевагу, що при оформленні майна на одного власника менше витрат з оформлення та й менший податковий тягар.
Однак, недоліків та ризикових ситуацій існує набагато більше:
Смерть одного з подружжя, на кого право власності не було оформлене (нетитульний власник, який хоч і мав право спільної сумісної власності на майно подружжя, але не був записаний у договорі купівлі-продажу). В законодавстві немає єдиного підходу щодо способу оформлення такої частки, існує навіть думка, що не титульний власник втрачає своє право на майно, якщо він помер. Але за нормами Сімейного кодексу України майно є спільним сумісним з моменту купівлі і не перестає ним бути у разі смерті. Однак, на практиці часто виникають суперечки чи непорозуміння між власником (тим з подружжя хто був записаний в договорі) та іншими спадкоємцями (до прикладу – дітьми).
Розірвання шлюбу. Якщо на придбане спільно майно подружжя не визначило долю майна уклавши договір поділу спільного майна подружжя або інший цивільно-правовий договір, тоді один з подружжя, який є титульним власником (записаний в документах) може помилково або свідомо наполягати на тому, що він є єдиним власником. Однак, навіть якщо при розірванні шлюбу в суді не розглядалось питання про поділ майна, тоді все одно, навіть через кілька років, у випадку продажу цього нерухомого майна може виникнути ситуація, коли нотаріус вимагатиме згоду іншого з колишнього подружжя.
Розірвання шлюбу та смерть одного зі співвласників. Такий збір обставин може одночасно створити проблеми, які наведені у двох попередніх випадках.
Як уникнути ризиків?
- при купівлі нерухомого майна право власності оформляти одразу на обох з подружжя в рівних частках або відповідно до внеску кожного, про що слід зазначити в договорі.
- укладати договори поділу спільного майна подружжя ще під час перебування у шлюбі, або одразу при/після розлучення;
- укладати шлюбний договір перед/при вступі у шлюб. Цей договір дозволяє одразу передбачати норми щодо прав на нерухоме майно кожного з подружжя та умови за яких потрібна чи не потрібна згода іншого на відчуження майна.
- при розлученні обговорювати інші варіанти вирішення питання щодо спільного майна, наприклад, через укладення договору про припинення права на аліменти у зв’язку з передачею об’єкта нерухомого майна, тощо.
