Незаконна мобілізація – це не просто прикра помилка чи бюрократична неузгодженість. Для людини, яку всупереч закону відправили до військової частини, це раптовий розрив із родиною, роботою та всім звичним життям. Саме в такій ситуації опинився шахтар із Львівщини, який мав офіційне бронювання, але все одно отримав повістку «під конвоєм». На щастя, Дніпропетровський окружний адміністративний суд у справі №160/6596/26 розставив усе по місцях.
Уявіть собі: січень 2026 року. Чоловік, працівник шахти «Степова» в селі Глухів Шептицького району, іде до територіального центру комплектування. Мета – стати на облік як внутрішньо переміщена особа й оновити дані в реєстрі «Оберіг». Із собою – електронний військово-обліковий документ у застосунку «Резерв+». Там чітко написано: відстрочка до 17 листопада 2026 року, тип – бронювання. Людина захищена законом від призову.
А далі відбувається те, що інакше як незаконною мобілізацією не назвеш. Чоловік перестає виходити на зв’язок. Увечері дружина отримує короткий дзвінок: «Я у військовій частині, мене мобілізували».
Що означає бронювання і чому це важливо
Бронювання – це спеціальний тип відстрочки від призову, який надається працівникам критично важливих підприємств. Шахти, енергетика, оборонна промисловість – саме ті сфери, де держава сама визнає: людину не можна забирати на фронт, бо вона потрібна тут. Рішення про бронювання ухвалює Мінекономіки, а інформація про нього фіксується в реєстрі «Оберіг».
Тобто це не якась неформальна домовленість чи папірець невідомого походження. Це офіційний статус, який ТЦК зобов’язаний побачити, перевірити й врахувати. У ситуації з нашим героєм – побачили? Безперечно. Врахували? Очевидно, що ні.
29 січня 2026 року начальник районного ТЦК видав наказ №483 про призов військовозобов’язаних. Серед прізвищ – рядовий, 1986 року народження, той самий шахтар із бронюванням. У той же день командир військової частини зарахував його до списків особового складу – наказ №30 по стройовій частині.
І тут виникає ключове запитання: як таке сталося, якщо працівник ТЦК бачив відстрочку в застосунку?
Від адвокатських запитів до судового позову
Родина не сиділа склавши руки. Адвокатка звернулася із запитами до ТЦК, військової частини та Генерального штабу. Паралельно – заява до Державного бюро розслідувань. І от що цікаво: ДБР справді відкрило кримінальне провадження №62026140110001603 за ознаками незаконного позбавлення волі (частина 1 статті 146 Кримінального кодексу). Це не дрібниця – слідчі побачили достатньо підстав для реагування.
Але ключовим інструментом став адміністративний позов. 18 березня 2026 року справа лягла на стіл Дніпропетровського окружного адмінсуду. Вимоги позивача були чіткими: скасувати наказ ТЦК про призов, скасувати наказ командира частини про зарахування до списків і зобов’язати військову частину виключити чоловіка зі складу.
Відповідачі, звісно, заперечували. Мовляв, процедура призову є незворотною, а законодавство не передбачає звільнення через «незаконну мобілізацію». Командир частини взагалі заявив: жодних протиправних дій не вчиняв, а чоловік навіть рапорту про звільнення не подавав.
Чесно кажучи, дивна логіка. Людину незаконно мобілізували – і їй же пропонують писати рапорт на загальних підставах, наче нічого особливого не сталося.
Що сказав суд
Суддя подивився на справу інакше. По-перше, стаття 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» чітко перелічує тих, хто не підлягає призову. Заброньовані особи – серед них. По-друге, обов’язок перевіряти наявність підстав для відстрочки лежить саме на ТЦК. І цей обов’язок не було виконано.
Суд визнав: відповідач-1 знав або повинен був знати про бронювання позивача. Відстрочка до 17 листопада 2026 року була чинною. Жодної добровільної згоди на мобілізацію чоловік не давав.
І ось тут найцікавіше. Військова частина наполягала: «незаконна мобілізація» як підстава для звільнення не передбачена законом, тому виключати зі списків немає за що. Справді, Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» такого формулювання не містить. Але хіба це означає, що права людини залишаються незахищеними?
Суд звернувся до принципу належного урядування, який сформував Європейський суд з прав людини. Суть проста: ризик будь-якої помилки державного органу має нести сама держава, а не людина. Якщо через недбалість чиновників особу незаконно позбавили свободи й відправили до війська, то відсутність «ідеальної» статті в законі не повинна ставати вироком.
Крім того, суд підкреслив: наказ про зарахування до списків частини не вичерпав свою дію. Наслідки незаконної мобілізації тривають щодня, допоки людина залишається військовослужбовцем усупереч власному правовому статусу.
Фінал: справедливість є
3 червня 2026 року суд ухвалив рішення. Усі три вимоги позивача задоволено повністю. Наказ ТЦК №483 від 29 січня 2026 року – протиправний і скасований. Наказ командира військової частини №30 того ж дня – так само. Військову частину зобов’язали виключити чоловіка зі списків особового складу.
Це рішення – не просто перемога одного шахтаря. Воно показує, що навіть за відсутності прямої норми про «незаконну мобілізацію» в законі, суд може й повинен захистити людину, керуючись принципом верховенства права. Адже якщо державний орган припустився помилки, він не має права ховатися за відсутністю ідеально прописаної процедури виправлення.
До речі, цікава деталь: Міністерство оборони намагалося вийти зі справи, аргументуючи це тим, що звільнення військовослужбовців – компетенція командирів частин, а не міністерства. Суд клопотання відхилив. Генеральний штаб теж подавав подібні пояснення. Але ці спроби дистанціюватися виглядають радше як небажання брати відповідальність за системні збої.
Залишається відкритим питання: чи понесе хтось реальну відповідальність за те, що людину з дійсним бронюванням вирвали з дому й відправили до казарми? Кримінальне провадження ДБР триває. Адміністративний суд свою роботу зробив – і зробив її добре.
