Одноразова грошова допомога повнолітній дитині загиблого військовослужбовця – тема, яка викликає чимало запитань у родин, що втратили годувальника на війні. Особливо коли замість повної суми призначають лише половину. Чи справедливо це? І чи відповідає таке рішення закону?
Саме з такою ситуацією зіткнувся позивач у справі №400/4545/24, яку Верховний Суд розглянув 13 травня 2026 року. Історія ця – не просто судовий казус, а життєва ситуація, в якій може опинитися будь-хто. Давайте розберемо її детально.
Що сталося: історія однієї родини
Батько позивача загинув восени 2022 року під час виконання бойового завдання. Він був радіотелефоністом стрілецького взводу. Смерть настала внаслідок численних уламкових поранень – травми, які однозначно пов’язані із захистом Батьківщини.
У загиблого залишилися мати та повнолітній син. Син на момент смерті батька вже досяг повноліття, не мав власної сім’ї та не був утриманцем – тобто не проживав разом із батьком і не перебував на його утриманні. Саме ці деталі згодом стали вирішальними.
Після загибелі військовослужбовця обоє – і мати, і син – звернулися за грошовою допомогою. Але за різними процедурами. І тут почалися складнощі.
Два закони – два види допомоги
Коли гине військовослужбовець, його рідні можуть отримати одноразову грошову допомогу. Держава передбачила одразу два механізми такої виплати.
Перший – за Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон №2011-XII). Це 15 мільйонів гривень, які розподіляються рівними частками між усіма отримувачами. Хто ці отримувачі? Батьки, другий із подружжя (якщо не одружився вдруге), неповнолітні діти та утриманці загиблого. Дорослі діти, які не були утриманцями, до цього переліку не входять.
Другий механізм – за Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі – Закон №3551-XII). Розмір допомоги тут становить 750 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 1 січня року загибелі. І коло отримувачів дещо ширше: сюди входять і повнолітні діти, які не мають (і не мали) власних сімей.
Ключовий принцип простий: якщо особа має право на обидва види допомоги, вона обирає щось одне. Не можна отримати дві виплати за одного загиблого. Це прямо прописано і в частині сьомій статті 15 Закону №3551-XII, і в пункті 7 статті 16-3 Закону №2011-XII.
Як склалася ситуація в цій справі
Мати загиблого мала право на обидва види допомоги. Вона обрала перший варіант – 15 мільйонів гривень за Постановою Кабінету Міністрів України №168. І отримала цю суму повністю.
А от син загиблого права на виплату за Постановою №168 не мав взагалі – він був повнолітнім і не був утриманцем. Тож він звернувся за допомогою за Законом №3551-XII – єдиним доступним для нього варіантом.
Міжвідомча комісія ухвалила рішення (протокол №11 від 14.12.2023), яке стало предметом судового спору: позивачу призначили не повну суму – 750 прожиткових мінімумів, а лише половину – 375.
Чому так?
Логіка Комісії та позиція судів
Комісія керувалася Порядком №336, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2016. Пункт 6 цього Порядку прямо каже: якщо повнолітні діти загиблих звертаються за одноразовою грошовою допомогою, вони отримують частку. І це не залежить від того, чи реалізували інші члени сім’ї своє право на виплату за Постановою №168.
Як це працює на практиці? Оскільки право на допомогу за Законом №3551-XII мали дві особи – мати й син, – загальна сума в 750 прожиткових мінімумів мала б ділитися навпіл. По 375 кожному. Те, що мати обрала інший вид допомоги, не означає, що син автоматично отримує все.
Тут важливий нюанс: мати не відмовлялася від допомоги за Законом №3551-XII у встановленому порядку. Вона просто реалізувала своє право вибору на користь більшої виплати за іншим законом. А це різні речі.
Суд першої інстанції – Миколаївський окружний адміністративний суд – з таким підходом не погодився і задовольнив позов. Але П’ятий апеляційний адміністративний суд рішення скасував і у задоволенні позову відмовив. Верховний Суд підтримав саме апеляцію.
Що сказав Верховний Суд
Верховний Суд у справі №400/4545/24 сформулював важливий правовий висновок. Він звучить так: особам, які мають право на одноразову грошову допомогу виключно за Законом №3551-XII, її розмір становить частку від загальної суми. Частка залежить від кількості осіб, які мають право на таку допомогу за цим же законом. І не має значення, що хтось із них обрав виплату за іншим нормативним актом.
Коли ж повнолітня дитина може отримати повну суму? Лише у випадку, якщо інші члени сім’ї відмовляються від отримання допомоги взагалі – і за Законом №3551-XII, і за Постановою №168. Відмова має бути нотаріально засвідчена. Просте обрання іншого виду виплати – це не відмова.
Суд також наголосив на принципі «одна допомога – один загиблий». Виплата повної суми двом різним членам сім’ї за двома різними законами фактично означала б подвійне відшкодування за одну смерть. А це суперечить самій ідеї законодавства.
Що це означає для вас
Якщо ви – повнолітня дитина загиблого військовослужбовця, яка не має власної сім’ї, і звертаєтеся за одноразовою грошовою допомогою за Законом №3551-XII, будьте готові до того, що сума може виявитися меншою за очікувану. Усе залежить від того, скільки ще людей мають право на цю саму допомогу – і чи скористалися вони нею.
Загальний «пиріг» у 750 прожиткових мінімумів ділиться на всіх, хто має на нього право за Законом №3551-XII. Якщо хтось із них отримав гроші за іншим законом – це не збільшує вашу частку. Збільшує її лише нотаріально оформлена відмова.
Такий підхід може здаватися несправедливим, особливо коли йдеться про втрату найріднішої людини. Але з юридичного погляду він логічний: держава не допускає ситуації, коли за одного загиблого військовослужбовця виплачуються дві повні компенсації різним членам родини.
Позивач у справі №400/4545/24 пройшов усі три судові інстанції, однак Верховний Суд залишив його касаційну скаргу без задоволення. Постанова П’ятого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2025 залишена без змін – половина допомоги, 375 прожиткових мінімумів, визнана законною та обґрунтованою.
