Чи можна притягнути до відповідальності за статтею 149 КК людину, яка організувала передачу новонародженої дитини, якщо мети експлуатації в неї не було? Верховний Суд у травні 2026 року дав чітку відповідь: можна. І ця відповідь перевернула уявлення багатьох правників про те, як працює ця норма.
Давайте розберемося, що сталося і чому це рішення важливе не лише для суддів, а й для звичайних людей. Ситуація, про яку йтиметься, трапляється частіше, ніж хотілося б думати.
Як усе починалося: реальна історія з пологового відділення
Уявіть: одна жінка вагітна, але виховувати дитину не хоче. Вона відверто шукає спосіб передати немовля комусь іншому. Інша жінка роками мріє про материнство, та за станом здоров’я не може завагітніти. Доля зводить їх разом. А між ними з’являється третя особа – лікар-акушер, кандидат медичних наук, заступник головного лікаря Хмельницького міського перинатального центру.
Саме ця лікарка, за версією обвинувачення, взяла на себе роль організатора. Вона розробила план, який виглядав майже бездоганно.
Біологічна мати проходить усі обстеження під чужим ім’ям. Їй видають підроблену обмінну карту – документ, без якого жодне пологове відділення не прийме породіллю. Потім жінка потрапляє в перинатальний центр, називається вигаданим ім’ям і народжує дитину. А в медичному свідоцтві про народження матір’ю записують зовсім іншу людину – ту саму, яка мріяла про дитину.
Жодних викрадень. Жодного насильства. Біологічна мати добровільно погодилася. Майбутня «юридична мати» оплатила проживання в готелі й медичні витрати – близько 8400 гривень. Усе нібито за взаємною згодою.
План майже спрацював. 26 вересня 2019 року жінка народила в пологовому відділенні під вигаданим ім’ям. Але довести задумане до кінця не вдалося – правоохоронці викрили схему. І тут почалася юридична драма, яка розтягнулася на роки.
Що вирішили місцевий та апеляційний суди
Лікарку звинуватили за двома статтями Кримінального кодексу України. Перша – організація незакінченого замаху на передачу людини, тобто ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 27 та ч. 3 ст. 149 КК. Друга – службове підроблення документів за ч. 1 ст. 366 КК.
З другим епізодом усе вирішилося буденно: суд закрив провадження через закінчення строків давності. Жодної драми.
А от перше обвинувачення розкололо судову практику. Хмельницький міськрайонний суд у липні 2024 року виправдав лікарку. Логіка була проста: у тексті обвинувального акта не вказано, що вона діяла «з метою експлуатації» дитини. А без мети експлуатації, міркували судді, немає складу злочину за статтею 149 КК.
Апеляційний суд у червні 2025 року залишив виправдувальний вирок без змін. Прокурор подав касаційну скаргу – і ось тут Верховний Суд сказав те, чого багато хто не очікував.
Мета експлуатації: чому вона не завжди потрібна
Тут важливий момент. Більшість правників-практиків звикли до того, що стаття 149 Кримінального кодексу України вимагає обов’язкової мети експлуатації. Справді, читаємо диспозицію ч. 1: «вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації». Нібито все очевидно.
Але є нюанс, і він – у самій конструкції норми.
Ця стаття передбачає не одну, а кілька альтернативних форм злочину. Перша форма – власне торгівля людиною, тобто здійснення незаконної угоди, об’єктом якої є людина. Друга – вербування, переміщення, передача з метою експлуатації. Це різні речі, і плутати їх не можна.
Закон України «Про протидію торгівлі людьми» чітко розмежовує ці поняття. Торгівля людьми – це передусім незаконна угода щодо людини. А вербування, переміщення, передача – це вже інші форми, для яких мета експлуатації справді є обов’язковою.
Коли ж ідеться про дітей, ситуація ще жорсткіша. Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми визнає торгівлею «будь-який акт або угоду, внаслідок яких дитина передається будь-якою особою або групою осіб іншій особі або групі осіб за винагороду або інше відшкодування». Жодної згадки про мету експлуатації. Помітили?
Іншими словами, коли ви незаконно передаєте дитину – чи то за гроші, чи то за домовленістю, чи під виглядом «допомоги сім’ї» – ви вже вчиняєте злочин за статтею 149 КК. Безвідносно до того, що ви збиралися робити з дитиною далі. Достатньо самого факту незаконної угоди.
Верховний Суд розставляє крапки над «і»
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду була однозначною. Суди першої та апеляційної інстанцій припустилися істотної помилки – причому не однієї, а одразу кількох.
Перша помилка – суто юридична. Обвинуваченій інкримінували не просто «передачу людини з метою експлуатації», а «торгівлю людьми» у формі здійснення незаконної угоди. А для цієї форми мета експлуатації не є обов’язковою ознакою. Суб’єктивна сторона тут вичерпується прямим умислом. Тобто достатньо довести, що людина усвідомлювала незаконність угоди й бажала її здійснити.
Друга помилка – процесуальна. Апеляційний суд, замість того щоб самостійно оцінити обставини справи й дати їм правильну правову кваліфікацію, просто переписав аргументи першої інстанції. А Кримінальний процесуальний кодекс України дозволяє апеляції змінювати кваліфікацію, якщо це не погіршує становище обвинуваченого. Більше того – він зобов’язує суд це робити, коли попередня кваліфікація помилкова.
І третє: суд не зв’язаний юридичним формулюванням обвинувачення. Якщо фактичні обставини, описані в обвинувальному акті, свідчать про наявність складу злочину – суд має застосувати правильну норму. Це прямо випливає з ч. 3 ст. 337 КПК.
Простіше кажучи: суди нижчих інстанцій побачили відсутність у тексті фрази «з метою експлуатації» – і вирішили, що справу закрито. Верховний Суд відповів: не поспішайте, спочатку розберіться, чи потрібна тут узагалі ця мета.
Що це означає для інших справ
Правова позиція Верховного Суду має далекосяжні наслідки. І не лише для цього конкретного провадження, а для всієї практики за статтею 149 КК.
Тепер абсолютно зрозуміло: якщо хтось організовує незаконну передачу дитини – неважливо, за гроші чи за домовленістю, під виглядом благодійності чи «допомоги безплідній парі» – сховатися за відсутністю мети експлуатації не вдасться. Сам факт незаконної угоди щодо дитини вже утворює склад злочину. Крапка.
Це рішення також є потужним сигналом для апеляційних судів: перестаньте формально підходити до перевірки вироків. Якщо бачите помилку в кваліфікації – виправте її. Не ховайтеся за шаблонним «погоджуємося з висновками суду першої інстанції». Ваше завдання – не переписати вирок, а перевірити його законність по суті.
Справу лікарки тепер розглядатимуть заново в апеляційному суді. І цього разу судді вже не зможуть проігнорувати позицію Верховного Суду: для кваліфікації дій за статтею 149 КК у формі торгівлі людьми мета експлуатації не є обов’язковою ознакою. Особливо коли йдеться про дітей.
Крім того, апеляційному суду доведеться дати відповідь ще на одне незручне запитання: чи міг він змінити кваліфікацію самостійно, не погіршуючи становища обвинуваченої? Відповідь, судячи з постанови Верховного Суду, очевидна: міг. І повинен був.
