Заповіт є особистим розпорядженням фізичної особи щодо належного йому майна, тому за свого життя вона вправі заповідати його будь-кому та у будь-який час. При цьому, особа, яка складає заповіт може визначити в ньому не тільки свого спадкоємця/спадкоємців, але й визначити особу, яка успадкує майно в тому разі, якщо призначений спадкоємець не прийме чи не зможе прийняти спадщину. Тобто, заповідач може у своєму заповіті встановити певну черговість спадкування – підпризначити чергового спадкоємця.
Підпризначення спадкоємця (субституція) полягає в тому, що заповідач не тільки призначає спадкоємця на свій розсуд, але й визначає в заповіті іншого спадкоємця на той випадок, якщо призначений ним спадкоємець:
- помре до моменту відкриття спадщини;
- не прийме спадщину або відмовиться від її прийняття;
- буде усунутий від права спадкування;
- не виконає умов, зазначених спадкодавцем у заповіті як обов’язкових для прийняття спадщини.
Підпризначеним спадкоємцем (ст. 1244 ЦКУ) може бути будь-яка фізична особа, яка буде живою на момент відкриття спадщини. Підпризначеним спадкоємцем може бути також юридична особа, громадська організація, держава, тощо.
Якщо заповіт містить підпризначеного спадкоємця, то такий спадкоємець може спадкувати майно заповідача тільки в тому разі, якщо призначений перший спадкоємець не прийме чи не зможе прийняти спадщину (помре, відмовиться від спадщини, буде усунений від спадкування, не виконає умов заповіту). Законодавство не обмежує кількість підпризначень, тому заповідач цілком може визначити наступного спадкоємця і підпризначеному спадкоємцю, встановивши своєрідну «чергу» спадкування, відмінну від черговості спадкування за законом.
