Південна Корея відкличе частину співробітників посольства з України через суперечку про північнокорейських військовополонених. Офіційний Сеул каже, що не отримав від Києва конструктивної відповіді. Про це у вівторок, 20 жовтня, повідомило Міністерство закордонних справ країни.
Поки що йдеться не про розрив відносин і не про повне закриття посольства. Дипломатична місія працюватиме далі – просто в урізаному складі. І це важлива деталь, бо саме вона показує, наскільки серйозно Сеул сприймає ситуацію.
Що сталося
Офіційний представник МЗС Пак Ду Сун виступив на брифінгу для преси. За його словами, Сеул доводив свою позицію до відома української сторони кількома каналами. Але адекватної реакції, мовляв, так і не дочекався.
Скільки саме співробітників залишать Україну, Пак Ду Сун не уточнив. Він лише зазначив, що цей крок потрібен для сприяння мирному врегулюванню питання та відновлення довіри між двома країнами.
У Києві залишаться тимчасовий повірений у справах і весь консульський персонал. Перший підтримуватиме дипломатичні зв’язки, другий – захищатиме громадян Південної Кореї на українській території.
Хронологія подій
Варто повернутися на два тижні назад. 8 жовтня Південна Корея відкликала свого посла в Україні Пак Кі Чжана. Тоді офіційною причиною назвали дипломатичну суперечку щодо розкриття інформації про передачу двох північнокорейських військовополонених.
Тобто загострення не почалося вчора. Воно розвивалося поступово: спершу відкликали голову місії, тепер скорочують решту штату. Така послідовність – типовий дипломатичний сигнал. Він м’якший за розрив відносин, але достатньо помітний, щоб його не проігнорували.
Що говорить дипломатичне право
Тут варто згадати Віденську конвенцію про дипломатичні зносини 1961 року. Вона визначає, як держави обмінюються місіями і які права має кожна зі сторін.
Стаття 9 конвенції дозволяє приймаючій державі оголосити будь-кого з дипломатів persona non grata, тобто небажаною особою. У відповідь держава, яка надіслала свого представника, може його відкликати. Але відкликання частини персоналу – це зовсім інший механізм. Воно не потребує згоди іншої сторони і не є висланням.
Консульський бік питання регулює Віденська конвенція про консульські зносини 1963 року. Саме вона лежить в основі рішення залишити консулів на місці: їхня робота прямо пов’язана із захистом прав та інтересів громадян.
Простими словами, міжнародне право дає державі можливість самостійно вирішувати, скільки людей тримати в посольстві. Інша річ, що кожен такий крок має політичні наслідки.
Що це означає на практиці
Для пересічних громадян Південної Кореї в Україні зміниться мало що. Консульські послуги залишаються доступними, екстрений зв’язок працює. Люди, які втратили документи або потрапили в скрутну ситуацію, і надалі можуть звертатися по допомогу.
А от політичний діалог на високому рівні фактично завмер. Менший штат означає менше зустрічей, менше робочих контактів, повільніше узгодження рішень. Це не катастрофа, але й не дрібниця.
Ще один нюанс – символічний. Коли посольство скорочує присутність, це читається як охолодження. Інші країни, які стежать за регіоном, також звертають на це увагу.
Чому тема військовополонених така чутлива
Питання, як поводитися з північнокорейськими військовополоненими, торкається кількох площин одразу.
По-перше, це міжнародне гуманітарне право. Женевська конвенція про поводження з військовополоненими 1949 року встановлює, як саме треба з ними поводитися, які права вони мають і як вирішується питання повернення додому.
По-друге, це політика. Для Сеула доля будь-кого з громадян КНДР – болюча тема, адже Пхеньян офіційно вважає їх своїми. Будь-яка публічна інформація про них може вплинути на міжкорейські відносини.
По-третє, це довіра між союзниками та партнерами. Якщо Київ і Сеул не узгоджують публічні кроки, кожна сторона починає діяти на свій розсуд. А це майже завжди призводить до взаємних образ.
Окремо постає питання статусу. Якщо виникає сумнів, чи справді людина є військовополоненим, рішення ухвалює компетентний трибунал – так передбачає стаття 5 Третьої Женевської конвенції. А після закінчення бойових дій полонених мають відпустити й повернути додому без зволікань, про що йдеться у статті 118. На практиці ж питання, куди саме повертати людину, яка не хоче їхати до КНДР, стає головним болем для будь-якої сторони.
Що може бути далі
Розривати відносини ніхто не збирається. Тимчасовий повірений у справах залишається в Києві, консульська робота триває, отже, канал для переговорів відкритий.
Багато залежатиме від того, як Київ відповість на сигнал. Якщо українська сторона запропонує формат консультацій щодо північнокорейських військовополонених або хоча б пояснить свою логіку, ситуація може розвернутися. Якщо ні – скорочення штату цілком може стати не останнім кроком.
І ще одна деталь, яку легко пропустити. Південна Корея не просто реагує на конкретний епізод. Вона вибудовує лінію поведінки на майбутнє: мовляв, із нами треба домовлятися заздалегідь, а не ставити перед фактом. Саме тому два тижні між відкликанням посла і скороченням штату виглядають не випадковістю, а свідомою паузою.
