Уявіть ситуацію: ви роками виборюєте справедливість у кримінальній справі, а вона розвалюється через помилки слідства та прокуратури. Ви звертаєтеся до Європейського суду з прав людини – і отримуєте компенсацію. А потім ідете до українського суду з тим самим позовом про моральну шкоду. Чи спрацює це? Верховний Суд нещодавно дав чітку відповідь: ні.
Саме така історія трапилася з мешканкою Харкова, чий син постраждав у ДТП ще у травні 2012 року, а за два роки потому помер від отриманих травм. Жінка пройшла через 11 років кримінального провадження, яке зрештою закрили через закінчення строків давності. Винуватця аварії так і не покарали.
Що пішло не так у кримінальній справі
Коротко нагадаю фабулу. Водій у стані алкогольного сп’яніння, рухаючись зі швидкістю близько 120 км/год, спричинив зіткнення одразу з кількома автомобілями. Син позивачки отримав тяжкі тілесні ушкодження – перелом хребця. Чоловік два роки провів на лікуванні, став інвалідом другої групи, а в січні 2014 року помер.
Здавалося б, усе очевидно: є підозрюваний, є потерпілий, є наслідки. Але далі почалися проблеми. Обвинувальні акти, складені прокуратурою, суди повертали назад – чотири рази. То не вказали чітко ступінь тілесних ушкоджень, то забули зазначити дані про потерпілого, то переплутали місяць народження обвинуваченого. Кожне таке повернення – це місяці, а то й роки затримки.
Доходить до абсурду: суд першої інстанції зміг розпочати розгляд справи лише у жовтні 2018 року – через шість років після ДТП. Далі справу неодноразово перерозподіляли між суддями через відводи та закінчення строків повноважень. Фінальна крапка – 16 травня 2023 року: Київський районний суд міста Полтави закриває провадження через закінчення строків давності, а обвинуваченого звільняють від кримінальної відповідальності.
Шлях до ЄСПЛ і перша компенсація
Не дочекавшись справедливості в Україні, жінка звернулася до Європейського суду з прав людини. І не прогадала. 10 жовтня 2024 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Михайлик та інші проти України», де об’єднав заяви одразу кількох осіб, чиї близькі загинули або постраждали в ДТП, а розслідування виявилися неефективними.
Європейський суд визнав: держава порушила процесуальний аспект статті 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тобто не забезпечила ефективного розслідування обставин смерті або загрози життю. За це жінці присудили 6 000 євро компенсації моральної шкоди.
Здавалося б – справедливість є. Але позивачка вирішила піти далі.
Другий позов – тепер в українському суді
У жовтні 2023 року, ще до рішення ЄСПЛ, та сама жінка подала позов до Московського районного суду міста Харкова. Відповідач – Харківська обласна прокуратура. Вимога – 5 000 000 гривень моральної шкоди. Аргумент: працівники прокуратури систематично затягували розслідування, складали обвинувальні акти з порушеннями, змінювали кваліфікацію злочину – і через це справа розвалилася.
Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив. Логіка проста: ЄСПЛ уже стягнув з держави компенсацію за ті самі порушення. Повторне стягнення означало б подвійну відповідальність держави за одне й те саме діяння. А це суперечить частині п’ятій статті 23 Цивільного кодексу України, де прямо сказано: моральна шкода відшкодовується одноразово.
Але апеляційний суд думав інакше. Він частково задовольнив позов і присудив позивачці 100 000 гривень. Своє рішення апеляція мотивувала тим, що бездіяльність прокуратури змусила жінку писати численні заяви й клопотання, тобто спричинила додаткові страждання, які нібито не охоплювалися рішенням ЄСПЛ.
Що сказав Верховний Суд
Харківська обласна прокуратура подала касаційну скаргу. І 27 травня 2026 року Верховний Суд поставив крапку в цій історії.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду проаналізувала обидві справи – і ту, що розглядав ЄСПЛ, і ту, що дійшла до Верховного Суду. В обох випадках позивачка посилалася на одні й ті самі факти: дату ДТП, дати внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, дати пред’явлення підозри, повернення обвинувального акта прокурору, а головне – на неефективність розслідування та його надмірну тривалість.
Збіг практично стовідсотковий. І ось що важливо: Верховний Суд наголосив на принципі одноразовості відшкодування моральної шкоди. Частина п’ята статті 23 Цивільного кодексу України не допускає повторного стягнення компенсації за той самий факт порушення прав. Виняток – лише якщо інше прямо передбачено договором або законом. У цій справі таких винятків не було.
Верховний Суд також послався на власну усталену практику. У постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 461/5877/22, а також у низці інших рішень, суд неодноразово зазначав: чинним законодавством не передбачене багаторазове відшкодування моральної шкоди за одним і тим самим фактом порушення прав.
Крім того, рішення ЄСПЛ у справі «Михайлик та інші проти України» є остаточним. Відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», практика ЄСПЛ є джерелом права в Україні. І якщо міжнародна судова установа вже визначила справедливу сатисфакцію та присудила конкретну суму – національний суд не може «доплачувати» за ті самі порушення.
Чому це рішення важливе
Кейс показує межу між двома юрисдикціями – національною та конвенційною. Якщо ви вже скористалися правом на компенсацію через ЄСПЛ, повторно вимагати гроші з держави в українському суді за той самий факт не вийде.
Це не означає, що рішення ЄСПЛ «перекриває» всі можливі позови. Наприклад, якщо після виплати європейської компенсації станеться нове порушення – скажімо, державний орган бездіятиме вже під час виконання рішення ЄСПЛ – це буде окрема підстава для нового позову. Але фактична база має бути іншою, не тотожною тій, що вже розглядалася.
Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення першої інстанції, яким у позові було відмовлено. Для позивачки це означає, що 6 000 євро від ЄСПЛ – остаточна сума компенсації за ті 11 років неефективного розслідування, які вона пережила.
Коли йдеться про моральну шкоду, правило просте й невблаганне: один факт порушення – одна компенсація. Не більше.
