Що робити, коли позов недієздатної особи вже прийнятий судом, а потім з’являється опікун і хоче продовжити справу? Саме це питання вирішував Верховний Суд у справі, яка дійшла до касації навесні 2026 року. І відповідь, яку дав суд, може здивувати тих, хто звик до жорсткого формалізму в процесуальних питаннях.
З чого все почалося
У березні 2025 року чоловік (у судових документах він фігурує як ОСОБА_1) подав позов до ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «ФК «Поліс». Він вимагав визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора. Суд відкрив провадження і призначив підготовче засідання на 20 травня.
Але далі стався несподіваний поворот. 30 квітня до суду звернувся ОСОБА_6 – і повідомив, що він є опікуном позивача. Виявилося, що ОСОБА_1 рішенням суду визнаний недієздатним. Опікун подав уточнену позовну заяву – вже від свого імені як законний представник. А разом із нею – заяву про забезпечення позову.
Тобто на момент відкриття провадження суд не знав про недієздатність позивача. А коли дізнався – законний представник уже був у справі й активно діяв. Справжня процесуальна драма розгорнулася далі.
Що вирішив суд першої інстанції
Шевченківський районний суд Полтави розсудив просто: позов підписала недієздатна особа – отже, позов треба залишити без розгляду. Підстава – пункт 1 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України.
Заяву про забезпечення позову суд теж повернув. Логіка була така: раз позов поданий недієздатною особою, то й клопотання опікуна в межах цього позову розглядати немає сенсу. Тут суд послався на пункт 1 частини першої статті 185 ЦПК України.
Обидві ухвали датовані 6 травня 2025 року. На перший погляд – усе логічно. Недієздатна особа не може самостійно подавати позов. Крапка. Формально до позову недієздатної особи справді не можна ставитися як до повноцінного процесуального документа.
Але чи все так однозначно? Давайте розберемось.
Апеляція побачила ситуацію інакше
Полтавський апеляційний суд 7 липня 2025 року скасував обидві ухвали й направив справу назад – для продовження розгляду.
Чому? Бо апеляційний суд звернув увагу на важливу деталь. Опікун з’явився у справі не після того, як суд уже виніс ухвалу. Він подав уточнену позовну заяву ще до підготовчого засідання – 30 квітня, тоді як саме засідання було призначене на 20 травня.
Апеляційний суд наголосив: у межах підготовчого засідання суд першої інстанції якраз і мав вирішити питання про склад учасників, прийняти до розгляду уточнену позовну заяву й розглянути клопотання про забезпечення позову. Тобто механізм для виправлення ситуації був, але суд ним не скористався.
Що сказав Верховний Суд
Фінансова компанія (один із відповідачів) подала касаційну скаргу. Її аргумент зводився до того, що процесуальне законодавство взагалі не передбачає можливості «виправити» позов, поданий недієздатною особою. Раз підпис недієздатного – усе, фініш, без варіантів.
Верховний Суд із цим не погодився.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду нагадала про статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Кожен має право на справедливий судовий розгляд. А це означає, що при застосуванні процесуальних норм треба уникати надмірного формалізму. Бо інакше можна просто перекрити людині доступ до правосуддя.
Далі суд нагадав базові речі. Частина перша статті 2 Цивільного процесуального кодексу України каже, що головне завдання цивільного судочинства – ефективний захист порушених прав. А стаття 59 ЦПК України прямо передбачає: інтереси недієздатних осіб у суді захищають їхні опікуни.
І тут ключовий момент: опікун подав уточнену позовну заяву до початку підготовчого засідання. Тобто він не намагався «реанімувати» вже поховану справу. Він діяв у межах процедури, передбаченої статтею 197 ЦПК України – тієї самої, яка дозволяє суду на підготовчому етапі уточнювати позовні вимоги й вирішувати питання про склад учасників.
До речі, стаття 200 ЦПК України таки дозволяє залишити позов без розгляду за результатами підготовчого засідання. Але це не обов’язок суду, а його право. І скористатися ним варто тоді, коли іншого шляху вже немає.
У цій же справі інший шлях був. Причому цілком законний.
Чому це рішення важливе
Чесно кажучи, ситуація не така вже й рідкісна. Людина подає позов, а згодом з’ясовується, що вона недієздатна. Або недієздатність настала після подання позову. Або суд просто не знав про цю обставину на момент відкриття провадження.
Верховний Суд фактично сказав: формальний підхід тут недоречний. Якщо в справі з’явився законний представник і він готовий підтримати позов – суд має дати йому таку можливість. Особливо коли це сталося на ранній стадії процесу. Позов недієздатної особи не повинен автоматично перетворюватися на процесуальний глухий кут – якщо опікун вчасно «підхопив» справу.
І це логічно. Бо за формального підходу постраждає саме недієздатна особа – тобто найбільш вразлива сторона. Вона втратить доступ до суду через обставину, яку її ж опікун готовий виправити. Хіба це справедливо?
Окремо варто звернути увагу на те, як Верховний Суд поставився до заяви про забезпечення позову. Якщо опікун «входить» у справу через уточнену позовну заяву, то його клопотання про забезпечення позову теж має розглядатися по суті. Це не два окремі процесуальні документи, а частина єдиного механізму захисту.
Що це означає на практиці
Для юристів-практиків ця постанова – хороший орієнтир. Якщо ви представляєте опікуна, який виявив, що його підопічний самостійно подав позов, не треба опускати руки. Подавайте уточнену позовну заяву якомога раніше – в ідеалі до першого підготовчого засідання. Посилайтеся на статтю 59 ЦПК України (право опікуна захищати інтереси недієздатного) і на статтю 197 ЦПК України (можливість уточнення вимог на підготовчому етапі).
І навпаки – якщо ви на стороні відповідача й хочете «поховати» позов через недієздатність позивача, ця постанова Верховного Суду серйозно ускладнює вам життя. Простої вказівки на те, що позов недієздатної особи підписаний нею самостійно, тепер недостатньо. Суд має перевірити, чи є в справі законний представник і чи готовий він підтримати позовні вимоги.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 6 травня 2026 року залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
