Що робити потерпілому, якщо суд закрив кримінальне провадження, а питання стягнення процесуальних витрат так і лишилось невирішеним? Саме це з’ясовувала Велика Палата Верховного Суду у справі №598/1781/17. І її висновки змінюють уявлення про те, як і коли суд зобов’язаний розподіляти витрати на правову допомогу.
Суть спору: удар, два роки і закриття справи
Історія почалася зі звичайного сільського конфлікту. У червні 2017 року в селі Бутин на Тернопільщині між двома чоловіками виникла сварка через майновий спір. Один із них ударив іншого кулаком в обличчя. Тілесних ушкоджень не було, але фізичний біль – цілком реальний. Дії кваліфікували за частиною 1 статті 126 Кримінального кодексу України – умисне завдання удару, що спричинив фізичний біль.
Це злочин невеликої тяжкості. А отже, строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за статтею 49 Кримінального кодексу становить лише два роки. Поки справа розглядалася в суді, ці два роки й минули.
23 липня 2019 року Збаразький районний суд ухвалив рішення: обвинуваченого звільнити від кримінальної відповідальності через закінчення строків давності, а кримінальне провадження – закрити. Водночас суд залишив без розгляду заяву потерпілого про стягнення процесуальних витрат – 15 200 гривень, витрачених на правову допомогу.
Чому суд так вчинив? Аргумент був двояким. По-перше, суд першої інстанції послався на відсутність належних доказів сплати коштів. А апеляційний суд додав інший мотив: обвинувального вироку щодо особи не ухвалювали, а вирішувати питання розподілу судових витрат ухвалою стаття 372 Кримінального процесуального кодексу України нібито не передбачає.
І от тут криється найцікавіше.
Чому справа потрапила до Великої Палати
Представник потерпілого подав касаційну скаргу. Його ключовий аргумент: відмова у стягненні процесуальних витрат обмежує право потерпілого на відшкодування коштів, які він реально витратив, захищаючи свої права у кримінальному провадженні.
Колегія суддів Касаційного кримінального суду, розглядаючи скаргу, наштовхнулася на серйозну правову колізію. Раніше, у листопаді 2018 року, Велика Палата вже висловлювалася у справі №462/6473/16-ц: процесуальні витрати мають вирішуватися в межах того кримінального провадження, де вони виникли, і стягувати їх через окремий цивільний позов не можна.
Але колегія суддів засумнівалася: чи не створює така позиція глухий кут? Адже якщо кримінальне провадження закрите, а питання витрат не вирішене – і цивільний позов подати не можна, і в кримінальному процесі вже нічого не змінити. Тому справу №598/1781/17 передали на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Що вирішила Велика Палата: дві ключові позиції
17 червня 2020 року Велика Палата ухвалила постанову, яка розставила крапки над «і». І зробила це в кількох принципових моментах.
Перше. Кримінальний процесуальний кодекс не обмежує форму вирішення питання про процесуальні витрати виключно обвинувальним вироком. Частина 1 статті 126 КПК прямо каже: суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку або ухвалою.
Тобто не має значення, чим завершився розгляд справи – вироком чи ухвалою про закриття провадження. Суд зобов’язаний вирішити питання розподілу витрат у будь-якому остаточному рішенні. Аргумент апеляції про те, що ухвала для цього не підходить, виявився відверто хибним.
Друге. Невирішення питання про розподіл процесуальних витрат не є істотним порушенням вимог КПК. Воно не впливає на правильність кваліфікації дій, доведеність вини чи призначення покарання. А отже – не може бути єдиною підставою для скасування судових рішень у касаційному порядку.
Це означає: оскаржувані ухвали судів першої та апеляційної інстанцій залишилися в силі. Касаційну скаргу представника потерпілого Велика Палата не задовольнила.
Але ж як тоді потерпілому отримати свої гроші
І ось тут Велика Палата дала практичну дорожню карту.
Залишення клопотання про розподіл процесуальних витрат без розгляду – це не те саме, що відмова у стягненні. Суд просто не вирішив питання по суті. А раз не вирішив – потерпілий може звернутися повторно.
Відповідно до частини 5 статті 534 КПК, процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень, вирішує суддя суду першої інстанції одноособово. А за пунктом 4 частини 2 статті 539 КПК, питання, що стосуються виконання вироку, вирішує той суд, який його ухвалив. Велика Палата поширила цю логіку й на ухвалу: якщо питання мало бути вирішене в ухвалі, то й вирішувати його має той самий суд, який цю ухвалу постановив.
Тож потерпілий у справі №598/1781/17 – як і будь-хто в аналогічній ситуації – має право повторно звернутися до суду першої інстанції з клопотанням про стягнення процесуальних витрат. І суд зобов’язаний розглянути це клопотання по суті: або задовольнити, або вмотивовано відмовити.
Чому це рішення важливе для судової практики
Велика Палата фактично закрила прогалину, якою раніше могли користуватися недобросовісні обвинувачені. Схема була простою: затягувати розгляд справи до спливу строків давності, отримувати ухвалу про закриття провадження – і уникати не лише кримінальної відповідальності, а й обов’язку компенсувати потерпілому витрати на правову допомогу.
Тепер цей сценарій не працює. Навіть якщо кримінальне провадження закрите за нереабілітуючою підставою – наприклад, через звільнення від відповідальності за статтею 49 Кримінального кодексу України – суд все одно повинен вирішити долю процесуальних витрат.
Крім того, Велика Палата чітко розмежувала правову природу процесуальних витрат і цивільного позову. Процесуальні витрати – це витрати, пов’язані зі здійсненням кримінального провадження (глава 8 КПК). Цивільний позов – це вимога про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (глава 9 КПК). Це різні речі, і плутати їх не варто.
Колегія суддів Касаційного кримінального суду пропонувала переглянути попередню позицію Великої Палати зі справи №462/6473/16-ц. Але Велика Палата відмовилась відступати від свого ж висновку, підтвердивши: стягнення процесуальних витрат через окремий цивільний позов неможливе. Усі питання витрат вирішуються виключно в межах того кримінального провадження, в якому вони виникли.
Що варто запам’ятати потерпілим та їхнім адвокатам
Постанова у справі №598/1781/17 дає чіткий алгоритм дій. Якщо суд першої інстанції, закриваючи кримінальне провадження, не вирішив питання про ваші процесуальні витрати – це не кінець історії. Ви маєте право звернутися до того ж суду з окремим клопотанням. І посилатися при цьому на частину 5 статті 534 та статтю 539 Кримінального процесуального кодексу України.
Головне – пам’ятати, що залишення заяви без розгляду не дорівнює відмові. Це радше сигнал, що суд помилився у процесуальному порядку, але цю помилку можна виправити.
