Чи завжди скарга на дії державного виконавця розглядається цивільним судом? Виявляється, ні – і ось чому. Об’єднана палата Касаційного цивільного суду Верховного Суду ухвалила рішення, яке змінює усталене уявлення про те, хто і як контролює примусове виконання судових рішень, коли боржник перебуває у процедурі банкрутства.
Давайте розберемося, про що саме йдеться у справі № 604/774/24 (4-с/604/4/25) і чому це рішення важливе для всіх, хто стикається з виконавчим провадженням.
Історія почалася досить буденно. Фермерське господарство «Золотий жайвір» програло судовий спір і мало сплатити своєму опоненту 10 000 гривень витрат на правничу допомогу. Виконавчий лист потрапив до державного виконавця, який відкрив виконавче провадження, наклав арешт на рахунки боржника і стягнув кошти. Здавалося б, звичайна процедура.
Але був один нюанс. Ще у вересні 2024 року Господарський суд Хмельницької області відкрив провадження у справі про банкрутство цього самого ФГ «Золотий жайвір» і ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів. Тобто на момент, коли виконавець почав стягувати кошти, боржник уже перебував під спеціальним правовим режимом, передбаченим Кодексом України з процедур банкрутства.
Фермерське господарство подало скаргу на дії державного виконавця до Підволочиського районного суду – того самого, який видав виконавчий лист. Логіка зрозуміла: за загальним правилом саме суд, що розглядав справу по суті, здійснює контроль за виконанням свого ж рішення. Це передбачено статтею 447 Цивільного процесуального кодексу України.
Боржник наполягав: виконавець зобов’язаний був зупинити виконавчі дії одразу після відкриття провадження, бо цього вимагає пункт 4 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження». А натомість – арешт рахунків, стягнення коштів. Усе це, на думку скаржника, грубе порушення.
Місцевий суд, а за ним і апеляційний, у задоволенні скарги відмовили. Їхня аргументація була простою: вимоги стягувача – це поточні вимоги, які виникли після відкриття справи про банкрутство. А мораторій, запроваджений господарським судом, поширюється лише на вимоги, строк виконання яких настав до дня його введення. Тобто виконавець діяв правомірно.
Здавалося б, крапка. Але Верховний Суд подивився на ситуацію зовсім під іншим кутом.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, вивчивши матеріали, передала справу на розгляд Об’єднаної палати. І ось тут – найцікавіше.
Річ у тім, що Кодекс України з процедур банкрутства у статті 7 містить чітке правило: господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник. Усі без винятку. І це не просто технічна норма – це механізм судового контролю, який не дає активам боржника «розтікатися» в різних юрисдикціях.
Об’єднана палата пішла ще далі й сформулювала висновок, який, чесно кажучи, багатьох здивував. Скарга на дії державного виконавця, подана щодо боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, має розглядатися господарським судом, а не цивільним. Навіть якщо виконавчий лист видав цивільний суд. Навіть якщо вимоги стягувача – поточні. Навіть якщо мораторій на них формально не поширюється.
Чому так? Бо наслідком задоволення такої скарги може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника. А це безпосередньо зачіпає інтереси всіх кредиторів у справі про банкрутство. Саме тому Кодекс України з процедур банкрутства і встановлює принцип концентрації: всі ниточки, що ведуть до майна банкрута, мають сходитися в одному суді.
Верховний Суд також відступив від висновків, викладених раніше в ухвалі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 листопада 2025 року у справі № 604/773/24. Там суд визнав допустимим розгляд аналогічної скарги на дії державного виконавця саме в порядку цивільного судочинства. Об’єднана палата сказала: ні, це помилка, такі справи – виключно до господарського суду.
Коротко кажучи, суд касаційної інстанції скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а матеріали справи передав до Господарського суду Хмельницької області – того самого, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство ФГ «Золотий жайвір».
Тут важливий момент: суд не закрив провадження, а саме передав справу до належного суду. Це принципова різниця, бо закриття провадження фактично позбавило б заявника права на судовий захист – строки звернення до суду могли б уже спливти. Натомість передача справи забезпечує безперервність судового контролю.
Що це означає на практиці? Якщо ви маєте справу з боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, і хочете оскаржити дії чи бездіяльність виконавця – йти потрібно не до суду, який видав виконавчий лист, а до господарського суду, який веде справу про банкрутство.
Це правило працює з 21 жовтня 2019 року – з дня введення в дію чинного Кодексу України з процедур банкрутства. І воно не залежить від того, чи є вимоги стягувача конкурсними або поточними. Достатньо самого факту, що рішення за скаргою може вплинути на майнові активи боржника.
Колеги-юристи часто запитують: а як бути, якщо виконавче провадження вже закінчено, кошти стягнуто, а боржник подає скаргу постфактум? У коментованій справі саме так і сталося: виконавче провадження було закінчене 28 квітня 2025 року у зв’язку з фактичним виконанням. Однак це не вплинуло на визначення юрисдикції – справа все одно підлягає розгляду господарським судом.
Логіка тут проста: навіть якщо кошти вже стягнуто, задоволення скарги на дії державного виконавця може призвести до їх повернення в ліквідаційну масу. А це вже питання, яке безпосередньо стосується інтересів інших кредиторів.
До речі, Верховний Суд у цій справі спирався на цілу низку попередніх рішень Великої Палати – від постанови у справі № 607/6254/15-ц до постанови у справі № 640/26320/20. Правова позиція формувалася поступово, але тепер вона набула граничної чіткості.
І ще одне спостереження. Суд першої інстанції заглибився в питання, чи були вимоги стягувача поточними, чи поширювався на них мораторій. І на цій підставі відмовив у скарзі. Але Об’єднана палата підкреслила: спочатку треба визначити, чи взагалі цей суд має право розглядати таку скаргу. Питання юрисдикції – первинне. І якщо суд не має повноважень, то й розмірковувати про правильність дій виконавця він не повинен.
Фактично Верховний Суд нагадав судам нижчих інстанцій золоте правило процесу: перш ніж вирішувати спір по суті, переконайся, що ти взагалі маєш право це робити.
