Уявіть ситуацію: ви – фізична особа-підприємець, справи пішли не за планом, і ви опинилися у процедурі неплатоспроможності. А тут ще й податкова нарахувала понад 400 тисяч гривень боргу. Здавалося б, Кодекс України з процедур банкрутства прямо передбачає списання податкового боргу, що виник за три роки до відкриття провадження. Та чи все так просто? Саме це й стало предметом розгляду Верховного Суду у справі №914/1872/25.
З чого все почалося
Арбітражний керуючий Литвиненко С.С., який здійснює реструктуризацію боргів ФОП Сиклівець Марії Дмитрівни, звернувся до господарського суду з клопотанням про визнання податкового боргу безнадійним. Йшлося про суму 421 612,83 грн. Керуючий посилався на частину 2 статті 125 КУзПБ – норму, яка, на перший погляд, зобов’язує списати податковий борг, що виник у трирічний період до дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Логіка проста: є борг, є норма закону – що тут думати? Але суди першої та апеляційної інстанцій думали інакше.
Чому суди відмовили
Господарський суд Львівської області, а згодом і Західний апеляційний господарський суд, у задоволенні клопотання відмовили. Їхня позиція спиралася на кілька аргументів.
По-перше, податковий орган свого часу звернувся до адміністративного суду і отримав рішення про стягнення боргу. Львівський окружний адміністративний суд ще у листопаді 2024 року задовольнив позов ДПС – борг підтверджено, рішення набрало законної сили.
По-друге, суди виходили з того, що сам факт наявності судового рішення про стягнення означає: податковий орган вчасно ініціював стягнення в межах строків давності, передбачених Податковим кодексом України. І тривале невиконання боржником цього рішення не перетворює борг на безнадійний автоматично.
По-третє, згідно з пунктом 101.2 Податкового кодексу України, перелік підстав для визнання податкового боргу безнадійним є вичерпним. Борг ФОП Сиклівець не підпадав під жоден із цих випадків.
Що сказав Верховний Суд
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду погодився з результатом – клопотання задоволенню не підлягає. Але мотивував своє рішення зовсім інакше.
Ключовий меседж Верховного Суду: розгляд питання про списання податкового боргу одночасно з визнанням кредиторських вимог податкового органу – це занадто рано. Іншими словами, керуючий реструктуризацією поспішив.
Чому це важливо? Суд наголосив, що для застосування частини 2 статті 125 КУзПБ потрібно спочатку встановити цілу низку юридичних фактів. І йдеться не просто про дати.
Трирічний критерій: не все так очевидно
Верховний Суд спирався на правову позицію, сформульовану судовою палатою для розгляду справ про банкрутство у постанові від 27 травня 2026 року у справі №908/1194/24. І ця позиція заслуговує на окрему увагу.
Річ у тім, що фразу «податковий борг, що виник протягом трьох років до дня постановлення ухвали про відкриття провадження» не можна тлумачити спрощено. Не можна просто взяти дату податкового повідомлення-рішення чи дату судового рішення і порівняти її з датою відкриття провадження.
Податковий борг – це сума узгодженого грошового зобов’язання, не сплаченого у встановлений строк. Тож момент його виникнення пов’язаний саме з простроченням сплати. А отже, суд має встановити послідовність подій: коли зобов’язання було узгоджене, коли сплив строк для його добровільної сплати, і лише потім – з якого дня почалося прострочення.
Крім того, якщо платник податків оскаржував податкове повідомлення-рішення в суді, грошове зобов’язання вважається неузгодженим аж до набрання судовим рішенням законної сили. І тільки після цього несплачена сума набуває статусу податкового боргу.
Передчасність – ключовий момент
Верховний Суд чітко вказав: одночасний розгляд заяви податкового органу про грошові вимоги і клопотання керуючого реструктуризацією про списання боргу – це процесуальна помилка. Спочатку треба визначити, чи дійсно існує борг, який його розмір, коли він виник і з якого моменту набув статусу податкового. І тільки після цього можна вирішувати, чи підлягає він списанню.
Більше того, судова палата у справі №908/1194/24 наголосила: відповідність боргу трирічному критерію сама по собі не означає автоматичного списання. Суд зобов’язаний перевірити майновий стан боржника, його реальну здатність погасити борг, перебіг процедури реструктуризації та добросовісність поведінки.
Чесно кажучи, це логічно. Інститут неплатоспроможності фізичної особи створений для захисту добросовісного боржника, а не для того, щоб просто «обнулити» зобов’язання перед бюджетом.
Що в результаті
Верховний Суд залишив касаційну скаргу керуючого реструктуризацією без задоволення, але змінив мотивувальні частини рішень попередніх судів. Резолютивні частини залишилися без змін. Клопотання про списання податкового боргу відхилене, однак тепер зрозуміло, що це не остаточний вердикт щодо можливості списання як такого – просто питання порушене зарано.
До речі, Верховний Суд також відмовив у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд судової палати. Судді не побачили тієї виключної правової проблеми, яка б вимагала формування нового правового висновку, адже судова палата вже висловилася з цього питання у справі №908/1194/24.
Практичний урок із цієї історії: списання податкового боргу у процедурі неплатоспроможності – це не магічна кнопка, яку можна натиснути одразу після відкриття провадження. Спочатку суд має розібратися з тим, що собою являє цей борг, коли він реально виник, чи був узгоджений і чи справді боржник не має змоги його погасити. І вже потім – ухвалювати рішення по суті.
