Стягнення коштів з Укрзалізниці під час війни довго нагадувало гру в одні ворота: суд рішення ухвалював, компанія навіть платила, а от люди грошей не бачили. Кошти зависали на депозитному рахунку виконавчої служби, і всі розводили руками – мовляв, воєнний стан, нічого не поробиш. Та 6 квітня 2026 року Об’єднана палата Касаційного цивільного суду Верховного Суду сказала: годі. Гроші мають бути в людей, а не мертвим вантажем лежати на казенних рахунках.
Як усе почалося: історія одного працівника
ОСОБА_1 (ім’я приховане, як це зазвичай буває в судових рішеннях) працював у структурному підрозділі Акціонерного товариства «Українська залізниця». У січні 2022 року його відсторонили від роботи – і він пішов до суду.
Полтавський районний суд у січні 2024 року став на бік працівника: наказ про відсторонення визнали незаконним і скасували, а з Укрзалізниці стягнули середній заробіток за час вимушеного прогулу – 19 751,61 грн, плюс судовий збір у розмірі 1 885,60 грн. Апеляція залишила рішення без змін. Здавалося б, справедливість перемогла.
Але далі почалося найцікавіше.
Пастка воєнного стану
У травні 2024 року суд видав виконавчі листи. Стягувач пред’явив їх до Печерського відділу державної виконавчої служби у Києві. 13 червня виконавчі провадження відкрили – і того ж дня зупинили.
Підстава – пункт 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження». Якщо коротко: на період воєнного стану зупиняється вчинення виконавчих дій щодо Укрзалізниці. Жодних арештів, жодного примусового списання коштів.
І ось тут – ключовий момент. Укрзалізниця, попри це зупинення, добровільно перерахувала на депозитний рахунок виконавчої служби 17 417,96 грн. Тобто боржник сам, без жодного примусу, виконав судове рішення. Гроші є. Вони лежать на рахунку. Але отримати їх стягувач не може – виконавча служба відмовляється їх перераховувати, посилаючись на той самий мораторій.
Чесно кажучи, ситуація абсурдна. Уявіть: вам винні гроші, боржник їх віддав, вони буквально за кілька кліків від вашого рахунку, але посередник каже – «почекайте до кінця війни».
Що сказали суди першої та апеляційної інстанцій
Полтавський районний суд у вересні 2025 року відмовив у задоволенні скарги. Логіка проста: закон є закон, пункт 10-3 діє, виконавець не має права вчиняти жодних дій до закінчення воєнного стану. Апеляційний суд у грудні 2025 року цю позицію підтримав.
І тут важливий контекст. Раніше, у березні 2024 року, Верховний Суд уже висловився з цього приводу у справі № 159/22/22. Висновок був категоричним: навіть якщо Укрзалізниця добровільно перерахувала кошти на депозит, виконавець до кінця воєнного стану не вправі ані переказати їх стягувачу, ані закрити виконавче провадження. Жодних винятків.
Саме на цю позицію і спиралися суди, відмовляючи працівнику.
Чому Об’єднана палата пішла іншим шляхом
У грудні 2025 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу. І ось тут колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробила те, що трапляється нечасто – передала справу на розгляд Об’єднаної палати. Причина: назріла потреба відступити від попереднього висновку Верховного Суду.
6 квітня 2026 року Об’єднана палата ухвалила рішення, яке можна назвати тектонічним зсувом у практиці стягнення коштів з Укрзалізниці.
Судді розклали проблему на складові – і побачили те, чого не помічали раніше.
Перше. Мета Закону № 2468-IX, яким і запровадили мораторій, – захистити фінансову стабільність Укрзалізниці, зберегти кошти на її рахунках для безперервної роботи в умовах війни. Логіка зрозуміла: залізниця – критична інфраструктура. Але коли компанія добровільно перераховує гроші на депозит виконавчої служби, вона цих коштів уже позбулася. Вони не на рахунках Укрзалізниці, не працюють на її діяльність. Вони просто лежать мертвим капіталом.
Друге. Пункт 10-3 говорить про зупинення «виконавчих дій та заходів примусового виконання». Тобто про арешти, примусове списання, розшук майна – усе, що виконавець робить проти волі боржника. А от перерахування добровільно внесених коштів стягувачу – це зовсім інша операція. Тут немає жодного примусу.
Третє – і це, мабуть, найсильніший аргумент. Стаття 47 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» прямо зобов’язує виконавця перерахувати кошти стягувачу не пізніше наступного робочого дня після їх надходження на депозитний рахунок. Жодних винятків для Укрзалізниці ця норма не містить. І вона не «вимикається» пунктом 10-3, бо регулює інше – не примусове стягнення, а технічний рух уже отриманих коштів.
Конституція і Конвенція – проти формалізму
Верховний Суд нагадав прості, але фундаментальні речі. Стаття 129-1 Конституції України каже: судове рішення обов’язкове до виконання. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий суд – а це право було б ілюзорним, якби вигране рішення можна було не виконувати роками.
Колегія послалася і на практику Європейського суду з прав людини. У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» ЄСПЛ наголосив: невиконання остаточного судового рішення – це порушення самого права на суд. А у справі «Глоба проти України» додав: держава зобов’язана вжити всіх необхідних кроків для виконання рішення, і невиправдана затримка – це вже втручання у право на мирне володіння майном.
І справді: гроші лежать на рахунку з липня 2024 року. Боржник їх віддав. Жодної законної причини не передавати їх стягувачу просто не існує.
Новий алгоритм: що тепер має робити виконавець
Верховний Суд сформулював чіткий порядок дій для ситуацій, коли йдеться про стягнення коштів з Укрзалізниці, сплачених добровільно:
– виконавець поновлює виконавче провадження (якщо воно було зупинене);
– перераховує кошти стягувачу відповідно до статті 47 Закону № 1404-VIII;
– після цього, за наявності підстав, може знову зупинити виконавчі дії або взагалі закрити провадження у зв’язку з повним виконанням.
Це не підриває мораторій. Укрзалізницю ніхто не примушує платити. Але якщо вона заплатила – гроші мають дійти до людини.
Чому це рішення важливе не лише для одного працівника
Справа № 545/304/22 – це прецедент, який змінює правила для сотень, а може, й тисяч стягувачів. Будь-хто, хто виграв суд проти Укрзалізниці і зіткнувся з тим, що гроші «зависли» на депозиті, тепер має залізний аргумент для стягнення коштів з Укрзалізниці без багатомісячного очікування.
Більше того – Об’єднана палата офіційно відступила від попереднього висновку Верховного Суду у справі № 159/22/22. Тієї самої, де сказали: «не вправі вчиняти будь-які виконавчі дії за жодних обставин». Тепер ця позиція більше не діє.
Колегія суддів прямо вказала: невиправдане зволікання з перерахуванням коштів лише через факт зупинення провадження на невизначений час не відповідає ані Конституції, ані Конвенції, ані самому Закону № 1404-VIII.
У конкретній справі суд касаційної інстанції визнав бездіяльність Печерського ВДВС неправомірною і зобов’язав посадових осіб поновити виконавчі дії та перерахувати стягувачу 17 417,96 грн.
Кошти, які пролежали на депозиті майже два роки, нарешті знайшли свого власника.