Обставини справи
Чоловік, який із 2006 року працював монтером колії 3 розряду у структурному підрозділі «Івано-Франківська дистанція колії» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця», був мобілізований, попри наявність чинного бронювання. Ще у листопаді 2024 року йому видали посвідчення про відстрочку від призову відповідно до розділу III пункту 27 розпорядження Кабміну №493-р з переліком професій та посад. Окрім цього ТЦК було офіційно поінформовано про включення працівника до спеціального обліку військовозобов’язаних у зв’язку з переоформленням бронювання.
Попри це, начальник ТЦК видав наказ про призов і направлення до військової частини. Чоловік оскаржив ці дії в суді, вимагаючи визнати їх незаконними, скасувати наказ начальника ТЦК про мобілізацію, скасувати наказ командира в/ч щодо зарахування його до особового складу та зобов’язати військову частину звільнити його зі служби.
Розгляд справи судом
Хмельницький окружний адміністративний суд у рішенні від 17 квітня 2025 року (справа 560/485/25) визначив, що станом на момент мобілізації позивач мав чинну відстрочку. Суд підкреслив, що факт бронювання автоматично надає відстрочку, а ТЦК зобов’язаний лише обліковувати таких осіб і перевіряти відповідність документів, а не ухвалювати рішення про саму відстрочку.
Суд визнав, що ТЦК мав обов’язок перевірити наявність права на відстрочку перед виданням наказу про призов (відповідно до п.15 Положення №154). Також зазначалося, що відповідальність за передачу інформації про бронювання лежить не на самому працівнику, а на підприємстві та відповідних державних органах. Разом з цим, пунктом 12 Порядку №76 прямо передбачено, що Міноборони у триденний строк доводить рішення про бронювання військовозобов`язаних до відома відповідних ТЦК.
На переконання суду, у будь-якому випадку, позивач не може нести негативні наслідки за належність доведення до відповідача (тобто до ТЦК) інформації про відстрочку від призову.
Рішення суду
За результатами розгляду справи
- суд визнав наказ начальника ТЦК про призов незаконним та скасував його,
- відмовив у скасуванні наказу командира військової частини та звільненні позивача зі служби.
Приймаючи рішення про відмову у скасуванні наказу начальника в/ч та відмовляючи у звільненні з військової служби, суд посилається на правову позицію Верховного Суду від 5.02.2025 у справі №160/2592/23 щодо того, що процедура мобілізації є незворотною, а визнання її незаконною не є підставою для звільнення з військової служби.
Нагадуємо: Верховний Суд України у постанові від 5.02.2025 у справі №160/2592/23 висловив правову позицію про те, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
