Уявіть: ви надсилаєте до військкомату дві важливі заяви, чекаєте місяць, два, три – а у відповідь тиша. Саме в такій ситуації опинився позивач, чию справу розглядав Одеський окружний адміністративний суд. Його заяву про відстрочку від мобілізації просто проігнорували, а разом із нею – і заяву про зняття з розшуку. Суд визнав це незаконним. Давайте розберемо цю історію детально, бо в ній є кілька важливих моментів для кожного військовозобов’язаного.
Що сталося: хронологія подій
19 серпня 2025 року чоловік звернувся до районного територіального центру комплектування з двома письмовими заявами. Перша стосувалася відстрочки від мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Друга – зняття його з розшуку в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов’язаних та резервістів «Оберіг».
Обидві заяви були відправлені поштою – з трекером відстеження, що пізніше відіграло ключову роль у суді. ТЦК отримав їх 29 серпня 2025 року. І… нічого.
Через місяць, 18 вересня, позивач на усну вимогу працівників ТЦК надіслав ще одну заяву – цього разу з витягом із Державного реєстру актів цивільного стану. Її вручили адресату 24 вересня. І знову – жодної реакції.
Коли стало очевидно, що відповідач просто ігнорує звернення, у гру вступила адвокатка позивача. 15 жовтня 2025 року вона направила офіційний адвокатський запит за №76. ТЦК отримав його 20 жовтня.
Відповіді не було на жодне з чотирьох відправлень. Тоді чоловік подав позов до Одеського окружного адміністративного суду.
Що вимагав позивач
Позовні вимоги були сформульовані чітко. По-перше – визнати протиправною бездіяльність ТЦК щодо нерозгляду обох заяв. По-друге – визнати незаконними дії щодо внесення 12 серпня 2025 року до реєстру «Оберіг» інформації про порушення позивачем правил військового обліку. І по-третє – зобов’язати ТЦК розглянути заяви по суті: надати відстрочку від мобілізації та виключити з реєстру «Оберіг» компрометуючу інформацію.
Ключове тут ось що: позивач не просто скаржився на те, що йому не відповіли. Він вимагав конкретних рішень – надання відстрочки та очищення даних у реєстрі. І це принциповий момент, до якого ми ще повернемося.
Що каже закон про обов’язки ТЦК
Територіальні центри комплектування – не приватна лавка, яка може відповідати на листи за настроєм. Їхні обов’язки чітко прописані в нормативних актах.
Постанова Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 затвердила Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів. Пункт 79 цього Порядку (у редакції від 29.10.2024, чинній на момент подій) зобов’язує районні ТЦК вести військовий облік, здійснювати взяття та зняття з обліку, виконувати функції щодо ведення реєстру «Оберіг». Це не опція, а прямий функціонал.
А тепер – пункт 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабміну від 23.02.2022 №154. Тут усе гранично ясно: ТЦК зобов’язані розглядати звернення громадян з питань, що належать до їхньої компетенції, та видавати необхідні довідки й документи.
Крім того, пункт 11 цього ж Положення прямо вказує, що районні ТЦК забезпечують ведення реєстру «Оберіг» та актуалізацію його бази даних. Тобто якщо ви подали заяву з вимогою виправити дані в реєстрі – вам зобов’язані дати відповідь по суті.
Коротше кажучи: законодавство не залишає ТЦК простору для маневру. Отримали заяву – розгляньте. Не подобається – надайте мотивовану відмову. Але мовчати не можна.
Позиція суду
Суддя Харченко Ю.В., дослідивши матеріали справи, дійшла однозначного висновку: відповідач допустив протиправну бездіяльність.
І ось тут проявив себе цікавий процесуальний момент. ТЦК навіть не подав відзив на позовну заяву. Жодних клопотань, жодних заперечень, жодної спроби пояснити, чому заяви місяцями лежали без розгляду. А відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб’єктом владних повноважень відзиву без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Що суддя і зробила.
Крім того – і це варто запам’ятати – за частиною 2 статті 77 КАС України саме на відповідача покладається обов’язок доводити правомірність своїх дій чи бездіяльності. ТЦК не скористався цим правом. Не надав жодного доказу того, що заяви взагалі розглядалися.
Суд також послався на принцип верховенства права, закріплений у статті 242 КАС України: рішення має бути законним, обґрунтованим і підтвердженим доказами. А оскільки єдиними доказами у справі були ті, що їх надав позивач – поштові трекери, копії заяв, адвокатський запит – суд спирався саме на них.
Що вирішив суд
20 травня 2026 року суд ухвалив рішення, яким позов задовольнив частково. Ось ключові пункти:
– бездіяльність ТЦК щодо нерозгляду заяв визнано протиправною;
– відповідача зобов’язали розглянути заяву про відстрочку від мобілізації та прийняти рішення згідно з пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
– ТЦК також зобов’язали розглянути заяву про зняття з розшуку та виключити з реєстру «Оберіг» інформацію про порушення позивачем правил військового обліку;
– з відповідача стягнули судовий збір у розмірі 3875,84 грн на користь позивача.
А от у частині визнання протиправними дій ТЦК щодо внесення даних до «Оберегу» 12 серпня 2025 року суд відмовив. Але водночас зобов’язав цю інформацію виключити – за результатами розгляду заяви про зняття з розшуку. Це доволі показовий хід: формально дії не визнали незаконними, проте практичний результат для позивача виявився тим самим.
Чому ця справа важлива
Чесно кажучи, ситуація, коли ТЦК місяцями не розглядає заяви, трапляється не так уже й рідко. І багато хто просто опускає руки, вважаючи, що сперечатися з військкоматом – безнадійна справа.
Але справа №420/38815/25 демонструє: адміністративний суд цілком може стати на бік громадянина, якщо його право на розгляд звернення було порушене. І мовчання ТЦК у судовому процесі може зіграти проти нього ж.
Окремо варто відзначити практичний момент, який став вирішальним для доказової бази. Усі заяви позивач надсилав поштою з трекером відстеження. Саме це дозволило в суді залізобетонно підтвердити: ТЦК отримав документи тоді-то, а відповіді не надав до цього часу. Якби заяви подавалися на словах або без підтвердження вручення – довести факт бездіяльності було б значно складніше.
І ще один важливий висновок: навіть якщо ТЦК вважає, що підстав для відстрочки немає – це не звільняє його від обов’язку розглянути заяву по суті. Не можна просто покласти її під сукно і вдати, що нічого не було. Відмова має бути оформлена належним чином, із посиланням на конкретні норми закону. А відсутність будь-якої відповіді – це вже самостійне порушення, яке суд може визнати протиправним.
Позивач у цій справі витратив майже три місяці на очікування, потім ще пів року на судовий процес – і врешті домігся того, щоб його заяви банально розглянули. Здавалося б, елементарна річ. Але часом за неї доводиться боротися через суд. І, як бачимо, така боротьба може бути успішною.
