Коли військовослужбовця звинувачують в ухиленні від військової служби, а він частково заперечує обвинувачення – чи може суд розглядати справу за спрощеною процедурою? Саме це питання стало ключовим у справі № 641/4348/25, яку 20 серпня 2026 року розглянув Верховний Суд. Результат – обидва попередні вироки скасовано, а справу відправлено на новий розгляд.
Давайте розберемо, що сталося і чому це рішення важливе для кожного, хто стикається з кримінальним провадженням.
Фабула справи: довідка, яка виявилася підробленою
Молодший сержант, командир одного з підрозділів, надав до військової частини довідку військово-лікарської комісії № 12321 від 8 травня 2024 року. Документ був виданий нібито від імені Національного військово-медичного клінічного центру «ГВКГ» і затверджений Центральною військово-лікарською комісією Міністерства оборони України. На підставі цієї довідки військовослужбовця звільнили у відставку за станом здоров’я – і з 7 червня 2024 року виключили зі списків особового складу частини.
Ось тільки довідка, як стверджувало обвинувачення, була підробленою. І військовослужбовець про це знав.
Саме такі дії кваліфікували за частиною 4 статті 409 Кримінального кодексу України – ухилення військовослужбовця від несення обов’язків військової служби шляхом обману, вчинене в умовах воєнного стану. Покарання за цією статтею – позбавлення волі на строк від 5 до 10 років. Тож ставки для обвинуваченого були високими з самого початку.
Перша інстанція: визнання вини і звільнення від покарання
Слобідський районний суд міста Харкова 2 грудня 2025 року ухвалив вирок, яким засудив військовослужбовця до 5 років позбавлення волі. Але одразу ж застосував статтю 75 Кримінального кодексу України – звільнив від відбування покарання з випробуванням строком на 3 роки. Іншими словами, до в’язниці чоловік не потрапив.
Суд першої інстанції розглянув справу у спрощеному порядку – за частиною 3 статті 349 Кримінального процесуального кодексу України. Ця норма дозволяє не досліджувати докази щодо обставин, які ніким не оспорюються. Здавалося б, обвинувачений визнав вину – чому б не скористатися спрощеною процедурою?
Але тут криється важливий нюанс, який згодом помітив Верховний Суд.
Апеляція: м’якше, але реальне ув’язнення
Прокурор подав апеляційну скаргу – його не влаштувало звільнення від покарання. Харківський апеляційний суд 8 квітня 2026 року частково задовольнив скаргу: скасував вирок у частині призначеного покарання і ухвалив новий.
Результат? Застосувавши статтю 69 Кримінального кодексу України (призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом), суд призначив 3 роки позбавлення волі – і жодного звільнення від відбування. Усе інше у вироку залишили без змін.
Тут варто пояснити: стаття 69 КК – це винятковий інструмент. Суд може призначити покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті. У нашому випадку замість мінімальних 5 років дали 3. Але – реальних.
Касація: що побачив Верховний Суд
Захисник подав касаційну скаргу. Логіка була такою: якщо апеляційний суд визнав наявність обставин, які пом’якшують покарання і дають підстави для застосування статті 69 КК, то чому не можна було звільнити від відбування покарання за статтею 75 КК?
Проте Верховний Суд пішов набагато далі. І почав не з покарання, а з процедури.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду проаналізувала звукозапис судового засідання від 22 жовтня 2025 року. І виявила те, що змінило хід усієї справи.
Фатальна помилка: часткове визнання вини
На запитання головуючого обвинувачений сказав: вину визнаю, суть обвинувачення розумію. Але коли почався безпосередній допит – картина змінилася.
На запитання прокурора військовослужбовець повідомив: він фактично не ухилявся від несення обов’язків військової служби. У нього були серйозні травми, отримані під час бойових дій, і до кінця він не вилікувався. На його думку, отримання висновку ВЛК лише допомогло списанню за станом здоров’я. А головне – він не вважав наданий до військової частини висновок підробленим.
Іншими словами, обвинувачений заперечив об’єктивну і суб’єктивну сторони кримінального правопорушення. А саме – сам факт ухилення від військової служби шляхом обману. Це не просто «визнаю, але були обставини». Це – «не визнаю, бо діяв інакше».
Чому спрощена процедура тут не працює
Частина 3 статті 349 Кримінального процесуального кодексу України – це механізм, який економить час. Якщо всі учасники погоджуються з фактичними обставинами справи, суд може не досліджувати докази на їх підтвердження. Але умова тут жорстка: обставини мають бути беззаперечними для всіх.
Коли обвинувачений каже «так, я надав довідку, але не вважав її підробленою і не мав наміру ухилятися від служби» – це вже не беззаперечне визнання. Це спір щодо ключових елементів складу злочину, передбаченого частиною 4 статті 409 КК.
Верховний Суд чітко вказав: навіть за спрощеної процедури суд зобов’язаний встановити всі обставини, що підлягають доказуванню. А перелік цих обставин визначений статтею 91 КПК. Серед них – подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб), винуватість, форма вини, мотив і мета.
Якщо хоч одна з цих обставин заперечується – вона має бути досліджена повноцінно. А суд першої інстанції цього не зробив. Він навіть не з’ясував питання про зміну порядку дослідження доказів після того, як обвинувачений фактично заперечив частину обвинувачення.
Колегія суддів дійшла висновку: порушення вимог процесуального закону були істотними. Вони призвели до порушення права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. А це вже не просто формальність – це фундаментальна гарантія.
Що вирішив Верховний Суд
Цікавий момент: Верховний Суд скасував не лише вирок першої інстанції, а й вирок апеляційного суду. Чому? Бо апеляція розглядала лише питання справедливості покарання, а не законності процедури. І усунути процесуальні порушення через новий апеляційний розгляд було неможливо – таких вимог просто не заявляли.
Тому колегія суддів, керуючись частиною 2 статті 433 КПК, вийшла за межі касаційних вимог і скасувала обидва вироки. Справу призначено до нового розгляду в суді першої інстанції.
Обвинуваченого звільнили з-під варти. Він перебував в установі виконання покарань з 7 травня 2026 року – тобто трохи більше трьох місяців. Жодного запобіжного заходу Верховний Суд не застосував, оскільки не встановив наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК.
Колегія суддів не стала оцінювати доводи захисту про суворість покарання. Логіка проста: під час нового розгляду суд першої інстанції має дотриматися процедури, повно та об’єктивно дослідити всі обставини і ухвалити законне рішення. Усі аргументи сторін – і щодо винуватості, і щодо покарання – будуть оцінені заново.
Коли людина частково визнає провину, а частково заперечує обвинувачення – спрощеної процедури бути не може. Кожен сумнів, кожне заперечення має бути досліджене в змагальному процесі. Це не бюрократична примха, а гарантія того, що жоден вирок не буде ухвалений нашвидкуруч. Тепер слово за судом першої інстанції – і цього разу з дотриманням усіх правил.
