Набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
Що змінилося в регулюванні питання надання відпусток?
Відповідно до внесених змін, надання працівнику щорічної основної відпустки у період дії воєнного стану, може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік, за рішенням роботодавця.
У випадку, якщо тривалість відпустки працівника становить понад 24 календарних днів, то невикористані, під час воєнного стану, дні такої відпустки переносяться на період після припинення або скасування воєнного стану. Тож, має право роботодавець відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної відпустки, під час дії воєнного стану.
Тож, якщо раніше існувало чітке обмеження тривалості відпустки тільки 24 календарними днями, то наразі працівник, який має відпустку тривалістю понад 24 календарні дні, має право нею скористатись, якщо у роботодавця немає заперечень. Це саме стосується і невикористаних днів щорічної відпустки за інші періоди.
Для працівників, що призвані на військову службу під час мобілізації, період, коли вони фактично не працювали, не буде зараховуватись їм до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.
Новий вид відпустки
Даним Законом запроваджено новий вид відпустки без збереження заробітної плати, яка не належить до відпусток без збереження заробітної плати, що надаються відповідно до ст. 25, 26 Закону України «Про відпустки».
Відповідно до змін, у період дії воєнного стану за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, роботодавець в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною в заяві, але не більше 90 календарних днів. Час перебування у такій відпустці не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого п. 4 частини першої ст. 9 Закону України «Про відпустки».
Роботодавець не може відмовити працівнику в наданні цієї відпустки. Натомість працівник має підтвердити той факт, що він «виїхав за межі території України» або «набув статусу внутрішньо переміщеної особи». Спосіб підтвердження факту виїзду за кордон не визначений законом, тож рішення щодо надання відпустки в цьому випадку буде прийматися на розсуд роботодавця на підставі наданих працівником документів, які можуть підтвердити цей факт. У разі повернення на територію України працівник, який перебуває у зазначеній відпустці, втрачає право вимагати продовження такої відпустки.
Відпустка без обмеження строком
До того ж відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» протягом дії воєнного стану роботодавець може надавати працівнику відпустку за власний рахунок без обмеження строку, встановленого ч. 1 ст. 26 Закону про відпустки.
Така відпустка може мати необмежену тривалість у рамках воєнного стану і надаватися за домовленістю сторін, тобто роботодавець має повне право відмовити у її наданні. При цьому час перебування у цій відпустці зараховується до стажу для щорічної відпустки, на відміну від відпустки, яка надається на підставі п. 4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
