Історія ветерана Михайла з Ковеля – це не просто побутовий конфлікт, а серйозний привід перевірити, чи діяли поліцейські в межах закону. Чоловік пройшов найзапекліші точки фронту, отримав поранення в Авдіївці і повернувся на службу. Але далеко від передової, у мирному місті, він зіткнувся з тим, від чого мав бути захищений.
За словами ветерана, 17 листопада він з побратимами їхав в авто. Увагу привернули проблискові маячки поліції. Коли під’їхали ближче, до них підійшов поліцейський, а за ним – троє чоловіків у піксельній формі. Від них нібито пахло алкоголем. На прохання представитися та пред’явити посвідчення вони не відреагували.
«Ці хлопці, там їх було більше. Обходять кругом машини. Один з однієї сторони двері відкриває, другий з другої. І починають у нього виривати телефон. Не получається, запшикали його газом і почали бити в лице», – згадує військовий.
Коли ветеран побачив агресію, одразу почав набирати командира, щоб той викликав військову службу правопорядку. У цей момент з його рук намагалися вирвати телефон. А потім сильно вдарили по голові.
Що сталося: версія ветерана
Це не поодинокий випадок, коли військові на блокпостах або під час перевірок стикаються з неправомірними діями. Але важливо розділяти емоції та юридичні факти. Михайло каже: поліцейський був у формі, а троє інших – у пікселі. Хто вони? Представники якого відомства? Чому відмовилися назватися? Відповіді на ці питання – ключ до правової оцінки.
Якщо все було саме так, як розповідає ветеран, то порушено відразу кілька норм. Розберемо по кроках.
Які закони порушено, якщо вірити опису подій
Перше – стаття 29 Конституції України. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути затриманий без законних підстав. Якщо поліцейські без пояснень відбирають телефон, застосовують газ і б’ють – це вже не просто перевірка документів.
Друге – стаття 28 Основного Закону. Кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню. Удари по голові та застосування газового балончика без попередження – прямо порушують цю норму.
Третє – стаття 19 Закону «Про Національну поліцію». Поліцейський зобов’язаний представитися, назвати своє прізвище, посаду та підрозділ. Відмова це робити – сама по собі дисциплінарний проступок, незалежно від того, що сталося далі.
Четверте – стаття 43 того ж закону. Поліцейський має право зупиняти транспортний засіб, але лише для конкретних цілей. Перевірка документів – одна з них. А от відкривати двері без дозволу, хапати за руки та виривати телефон – це вже вихід за межі повноважень.
П’яте – стаття 365 Кримінального кодексу України. Перевищення влади або службових повноважень. Якщо працівник правоохоронного органу вчиняє дії, які явно виходять за межі його прав, і це завдає шкоди здоров’ю чи майну – це вже кримінальна відповідальність. Санкція – від штрафу до позбавлення волі на строк до трьох років, а за обтяжуючих обставин – більше.
На окрему увагу заслуговує стаття 208 Кримінального процесуального кодексу. Затримання без ухвали суду можливе лише у чітко визначених випадках, і про нього негайно має бути повідомлено прокурора. Якщо ж люди в пікселі не мали процесуальних повноважень, їхні дії – самоправство.
Що з формою та представленням
Окремий момент – особи в піксельній формі. Якщо вони не є поліцейськими, але видають себе за них – це вже стаття 353 Кримінального кодексу. Привласнення влади або звання службової особи. Санкція – від штрафу до виправних робіт. Якщо ж вони справді військовослужбовці – тоді їхні дії має оцінювати військова служба правопорядку та ДБР.
Ветеран зробив усе правильно: одразу викликав командира та військову службу правопорядку. Це важливо, адже в конфліктах за участю військових саме ВСП фіксує обставини та передає матеріали за підслідністю.
Як має діяти ветеран після інциденту
По-перше, зафіксувати тілесні ушкодження. Медична довідка, висновок судово-медичної експертизи – це докази, без яких кваліфікувати насильство важко. Навіть якщо боляче несильно, огляд потрібен. Минув час – тілесні ушкодження можуть зникнути, а разом з ними й перспектива справи.
По-друге, написати заяву до Державного бюро розслідувань. Саме ДБР розслідує кримінальні провадження щодо правоохоронців. Заява подається письмово або через сайт. У ній важливо вказати дату, час, місце, номери машин, прикмети поліцейських, свідків – побратимів, які були поруч.
По-третє, звернутися до відділу внутрішньої безпеки Національної поліції. Якщо дії вчиняли саме поліцейські, цей підрозділ проводить службову перевірку. Але паралельно – до ДБР, бо внутрішня безпека не завжди кваліфікує подію як кримінальну.
По-четверте, повідомити командира військової частини. Він має передати інформацію до ВСП і за потреби забезпечити правову допомогу.
Корисно зняти побої в лікарні вже наступного дня. Крім того, варто зібрати відео з нагрудних камер, якщо вони були, та записи з камер спостереження поблизу. Заява до поліції теж не зайва – але її краще подавати після консультації з юристом, щоб уникнути конфлікту інтересів.
Чому це важливо для всіх, не лише для ветеранів
Історія Михайла – не просто приватна скарга. Це тест на те, чи працює в Україні принцип рівності перед законом. Стаття 24 Конституції гарантує, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи. Незалежно від того, чи людина в пікселі, чи в цивільному, чи ветеран, чи перехожий.
Якщо правоохоронці безкарно застосовують силу до військових, то що заважає їм зробити те саме з будь-ким іншим? Питання риторичне. Саме тому цей випадок варто фіксувати, збирати докази й доводити справу до кінця.
У військових є ще одна площина – Закон «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Він не дає імунітету від правоохоронців, але встановлює повагу до статусу. Образа ветерана під час конфлікту може стати додатковим аргументом у цивільному позові про захист честі й гідності.
Михайло каже, що отримав удар по голові. Навіть якщо це не призвело до тяжких наслідків, сам факт нападу – підстава для позову про відшкодування моральної шкоди. Стаття 1167 Цивільного кодексу дозволяє вимагати компенсацію за душевні страждання. Судова практика в таких справах неоднорідна, але спробувати варто.
Куди скаржитися: короткий перелік
– 102 або 112 – якщо є безпосередня загроза життю чи здоров’ю.
– ДБР – заява про кримінальне правопорушення з боку правоохоронців.
– Управління внутрішньої безпеки Нацполіції – службова перевірка.
– Військова служба правопорядку – якщо фігуранти є військовослужбовцями.
– Офіс омбудсмана – скарга на порушення прав.
– Адвокат – для підготовки позову та супроводу справи.
Кожна з цих інстанцій працює окремо. Паралельні звернення не шкодять, а лише збільшують шанс, що справу не «загублять». Скарга до однієї установи не блокує подання до іншої.
Ключове для ветерана – не залишати інцидент без заяви. Навіть якщо здається, що нічого не доведеш. Саме сукупність фактів – довідка про побої, свідчення побратимів, записи з камер – формує доказову базу. Без первинної заяви не буде ні перевірки, ні справи, ні відповідальності.
Якщо ж ситуація повториться – відразу фіксувати на відео, викликати командира, не вступати в бійку, але й не віддавати телефон без законних підстав. Поліцейський не має права вилучати особисті речі без протоколу. Це – азбучна істина, яку варто пам’ятати в будь-якому конфлікті.