Відповідальність керівників банку за збиткові рішення: чому справа № 910/3782/21 повернулася на новий розгляд

Для зв'язку з адвокатом:

Відповідальність керівників банку за збитки – тема, яка рідко потрапляє на перші шпальти, але саме вона стала центральною у справі № 910/3782/21, яку 20 жовтня 2022 року розглядав Верховний Суд. Йдеться про майже 10 мільйонів гривень, які Фонд гарантування вкладів фізичних осіб намагався стягнути з колишніх посадовців АТ “АРТЕМ-БАНК”. І хоча суди першої та апеляційної інстанцій у позові відмовили, Верховний Суд ці рішення скасував і відправив справу на новий розгляд. Чому – давайте розбиратися.

Що сталося: інвестиція, яка обернулася крахом

Уявіть собі березень 2012 року. Кредитний комітет АТ “АРТЕМ-БАНК” приймає рішення придбати пакет цінних паперів – іменних інвестиційних сертифікатів закритого диверсифікованого пайового інвестиційного фонду “Інвестиційний стандарт”. Кількість – 12 500 штук. Вартість – 12,5 мільйона гривень. Угоду уклали того ж дня з ТОВ “ФІНКОМ-КАПІТАЛ”.

Здавалося б, звичайна інвестиційна операція. Але ні.

Через чотири роки, у липні 2016-го, залишок цих же сертифікатів – 9 999 штук – банк продав лише за 20 000 гривень. Різниця між ціною купівлі залишку пакета і ціною продажу – колосальна. А в листопаді 2016 року Національний банк України визнав АТ “АРТЕМ-БАНК” неплатоспроможним, і розпочалася процедура ліквідації.

Що побачив Фонд гарантування

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який здійснював ліквідацію банку, виявив кілька тривожних фактів. За даними Звіту про незалежну оцінку, підготовленого ТОВ “Північно-східна консалтингова група”, ринкова вартість того самого пакету з 12 500 сертифікатів станом на дату купівлі становила лише 7 750 гривень. Тобто 0,62 грн за штуку. А банк заплатив по 1 000 грн за кожен сертифікат.

Це не єдиний червоний прапорець. Фонд з’ясував, що 95% активів фонду “Інвестиційний стандарт” складали цінні папери емітента – ПАТ “Бюро кредитних історій “Фенікс”. А це підприємство за результатами своєї діяльності отримало збитки. Іншими словами, гроші банку вклали в активи сумнівної якості, які фактично нічого не коштували.

Позов подали до п’ятьох колишніх членів кредитного комітету банку на суму 9 980 000 гривень. Аргумент простий: посадовці зобов’язані були перевірити, у що саме вони інвестують кошти банку. Не перевірили або свідомо проігнорували ризики – мають відповідати.

Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій

Господарський суд міста Києва в грудні 2021 року в позові відмовив. Північний апеляційний господарський суд у липні 2022-го це рішення залишив без змін.

Логіка судів була такою: позивач не довів, які саме норми права порушили відповідачі. Члени кредитного комітету діяли в межах своїх повноважень. Немає доказів, що рішення про придбання цінних паперів приймалося з перевищенням повноважень або у власних інтересах відповідачів. Отже, немає складу правопорушення.

Звучить логічно, правда? Але Верховний Суд побачив цю ситуацію інакше.

Фідуціарні обов’язки: головне, про що забули суди

Ключова правова конструкція, навколо якої обертається ця справа, – фідуціарні обов’язки. Простими словами: коли людина обіймає посаду в банку, вона зобов’язана діяти не просто в межах формальних повноважень. Вона повинна діяти добросовісно, розумно і виключно в інтересах банку.

Це закріплено в статті 92 Цивільного кодексу України. Там прямо сказано: члени органу юридичної особи несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними цій юридичній особі. А стаття 63 Закону України “Про акціонерні товариства” додає, що посадові особи повинні діяти в інтересах товариства і дотримуватися вимог законодавства.

Верховний Суд нагадав важливу річ: оцінювати потрібно не лише формальну сторону. Навіть якщо посадова особа дотрималася всіх процедур, її дії можуть бути недобросовісними, нерозумними або такими, що суперечать інтересам банку. І тоді відповідальність керівників банку все одно настає. Колегія суддів послалася на правову позицію, викладену ще в постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17: протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні обов’язків чи перевищенні повноважень, а й у неналежному, недобросовісному виконанні дій без дотримання меж нормального господарського ризику.

Хто і що має доводити: презумпція вини

Тут важливий момент, який суди попередніх інстанцій, за висновком Верховного Суду, неправильно застосували. У справах про відшкодування шкоди діє презумпція вини заподіювача. Це означає, що не позивач має доводити вину відповідача, а навпаки – відповідач мусить довести, що діяв правомірно.

Це прямо передбачено частиною другою статті 1166 Цивільного кодексу України: особа звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкоду завдано не з її вини. У деліктних зобов’язаннях саме на відповідача покладається тягар спростування власної вини.

Крім того, у корпоративних спорах працює ще одна презумпція: вважається, що посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства, її рішення були незалежними й обґрунтованими. Але якщо позивач спростовує цю презумпцію хоча б за одним критерієм – все, тепер уже відповідач має доводити, що діяв в інтересах банку. Саме цей підхід, закріплений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували.

У справі № 910/3782/21 Фонд надав докази – той самий Звіт про оцінку, який показав, що ринкова вартість сертифікатів була в сотні разів нижчою за ціну придбання. А суди ці докази просто залишили без уваги. Вони не пояснили, чому відхиляють Звіт. І водночас переклали тягар доказування вини на позивача.

Стандарт доказування: чия версія переконливіша

Верховний Суд звернув увагу й на стандарт доказування “вірогідності доказів”, закріплений у статті 79 Господарського процесуального кодексу України. Суд має не просто оцінити, чи достатньо доказів надав позивач. Він має зіставити докази обох сторін і вирішити, чия версія виглядає більш вірогідною.

У цій справі суди цього не зробили. Вони вибірково послалися на окремі дані зі звіту Національного банку та інформацію з відкритих джерел, але не проаналізували ключових аргументів Фонду. Не дали оцінки тому факту, що 95% активів фонду-емітента становили папери збиткового підприємства. Не дослідили, чи проводилася взагалі належна перевірка контрагента перед укладенням угоди.

Суди також не виконали вимог статей 236, 238, 282 Господарського процесуального кодексу України щодо повноти та всебічності судового рішення. Оскаржувані рішення не містять мотивів відхилення доказів позивача – зокрема, згаданого Звіту про незалежну оцінку інвестиційних сертифікатів.

Що далі

Верховний Суд скасував рішення першої та апеляційної інстанцій і направив справу № 910/3782/21 на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Тепер суду першої інстанції доведеться заново дослідити всі докази, дати їм належну оцінку і правильно розподілити тягар доказування.

Ключове питання, на яке має відповісти суд: чи діяли члени кредитного комітету добросовісно та розумно, коли приймали рішення про купівлю інвестиційних сертифікатів за ціною, що в сотні разів перевищувала ринкову? І якщо ні – який реальний розмір шкоди, завданої банку?

Колегія суддів підкреслила: позивачу не обов’язково доводити, що цінні папери були фіктивними чи що емітент був “сміттєвим”. Достатньо показати, що за наявності очевидних ознак ризикованості угоди – ознак, які будь-який розумний керівник мав би помітити – рішення про інвестування було невиправдано ризикованим і суперечило інтересам банку. Аналогічні висновки містяться й у постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 та від 14.09.2021 у справі № 910/11371/18.

І ще одне: якщо банку завдано шкоди не окремими діями, а системним недотриманням вимог законодавства, що призвело до втрати платоспроможності, то розмір шкоди оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів. Саме таку позицію зайняла Велика Палата Верховного Суду у згаданій справі № 910/11027/18, і саме її мають врахувати суди при новому розгляді справи № 910/3782/21.

Сам факт, що ця постанова з’явилася, вже формує новий підхід до відповідальності керівників банку. Формальне дотримання процедур більше не є індульгенцією. Посадовці мають думати головою, а не просто підписувати протоколи – інакше за наслідки доведеться відповідати власним майном.

Консультація адвоката – записатися

Консультация

Форма обращения к адвокату

Для зв'язку з адвокатом: