Уявіть ситуацію: людина намагається виїхати за кордон під час воєнного стану, пред’являючи на паспортному контролі підроблені документи. План провалюється, порушується кримінальна справа, і суд виносить обвинувальний вирок. Чи можна розраховувати на поблажливість? Верховний Суд у справі № 163/1589/23 дав однозначну відповідь – ні, якщо ваше «каяття» більше схоже на тактику захисту.
Про що, власне, йшлося. У травні 2023 року чоловік призовного віку прибув до пункту пропуску «Ягодин» на Волині. На контроль він подав тимчасове посвідчення військовозобов’язаного та довідку військово-лікарської комісії. Одне уточнення – обидва документи були підробленими, що й з’ясували прикордонники.
Любомльський районний суд визнав його винним за ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України – використання завідомо підробленого документа. Покарання: рік обмеження волі. Мінімальний строк, передбачений санкцією статті. Водночас суд виправдав чоловіка за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 358 КК України – пособництво у підробленні – через недоведеність складу злочину.
Що не влаштувало засудженого
Він подав апеляцію, а коли Волинський апеляційний суд залишив вирок без змін – касаційну скаргу до Верховного Суду. Аргументи сторони захисту зводилися до кількох пунктів.
По-перше, суди не застосували ст. 75 Кримінального кодексу України – звільнення від відбування покарання з випробуванням. Простіше кажучи, не дали умовного терміну. По-друге, проігнорували щире каяття як пом’якшувальну обставину. По-третє, даремно визнали обтяжуючою обставиною використання умов воєнного стану. А ще, на думку засудженого, суди не взяли до уваги справжню мету його вчинку: він хотів допомогти дружині й синові облаштуватися за кордоном, а не ухилитися від мобілізації.
Окремо в апеляції заявлялося клопотання від ТОВ «Франківськбудтранс» про звільнення чоловіка від кримінальної відповідальності з передачею на поруки колективу – на підставі ст. 47 КК України. Апеляційний суд відмовив.
Чому щире каяття не спрацювало
Ось тут криється справді важливий момент. У побутовому розумінні «визнати провину» та «щиро розкаятися» – майже синоніми. Кримінальний кодекс дивиться на це інакше.
Щире каяття, як пояснює Верховний Суд, це не просто слова «визнаю, винен». Це дійсне, глибоке усвідомлення своєї провини, осуд власної поведінки, жаль із приводу скоєного. А головне – намагання відшкодувати завдану шкоду, виправити наслідки, готовність понести покарання.
Що ж сталося у справі № 163/1589/23? Чоловік визнавав факт використання підроблених документів, але паралельно сторона захисту активно намагалася довести відсутність належних доказів його винуватості. Інакше кажучи: «Так, використав, але ви ще доведіть». Така поведінка, на переконання судів, свідчить не про каяття, а про обрану стратегію уникнення відповідальності.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду з цим погодилася.
Воєнний стан як обтяжуюча обставина
Захист наполягав: суди не пояснили, у який спосіб засуджений використав умови воєнного стану. А без конкретики, мовляв, визнавати це обтяжуючою обставиною не можна.
Верховний Суд нагадав: відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 67 КК України, вчинення злочину з використанням умов воєнного стану прямо визнається обставиною, що обтяжує покарання. Сам факт запровадження воєнного стану спричинив закриття кордонів для військовозобов’язаних. А отже, виготовлення й використання підроблених документів саме для подолання цієї заборони і є тим самим «використанням умов». Жодної додаткової конкретизації закон тут не вимагає.
Чому не передали на поруки
Клопотання від ТОВ «Франківськбудтранс» мало на меті зовсім інший сценарій: звільнити чоловіка від кримінальної відповідальності взагалі. Ст. 47 КК України дозволяє це зробити, якщо особу, яка вперше вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин, передають на поруки колективу підприємства.
Але є нюанси. По-перше – щире каяття, а з ним, як ми вже з’ясували, не склалося. По-друге – правильне оформлення клопотання. Відповідно до сталої судової практики, яку Верховний Суд підтвердив у постановах від 18 грудня 2024 року (справа № 334/2843/22) та від 6 листопада 2024 року (справа № 671/1742/23), таке клопотання має бути оформлене протоколом загальних зборів трудового колективу.
Колеги, які просять за людину, повинні чітко визначити, як саме вони забезпечать виховний вплив і які зобов’язання бере на себе колектив. До клопотання ТОВ «Франківськбудтранс» протокол загальних зборів не додали. Механізм впливу колективу на обвинуваченого не описали. Апеляційний суд резонно відмовив, і Верховний Суд підтримав це рішення.
Свобода розсуду суду – що це означає на практиці
Ключове слово в цій історії – «дискреція». Тобто свобода розсуду. Призначення покарання, застосування ст. 75 КК України (умовний термін) чи ст. 47 КК України (поруки) – це право суду, а не обов’язок.
Верховний Суд наголосив: скасувати або змінити вирок через невідповідність покарання можна лише тоді, коли воно є «явно несправедливим». Ідеться не про будь-яку відмінність в оцінках, а про принципову, істотну диспропорцію. Рік обмеження волі за ч. 4 ст. 358 КК України – це мінімальна межа санкції. Жодної диспропорції тут немає.
Крім того, суди врахували все, що мали врахувати: ступінь тяжкості проступку, особу обвинуваченого (раніше не судимий, працевлаштований, внутрішньо переміщена особа), відсутність пом’якшувальних і наявність обтяжуючої обставини.
Ухвала апеляційного суду, як зазначив Верховний Суд, повністю відповідає вимогам статей 370 та 419 Кримінального процесуального кодексу України – тобто є законною, обґрунтованою та вмотивованою.
Відтак у відкритті касаційного провадження було відмовлено. Історія, яка почалася з підроблених документів на кордоні, закінчилася остаточно – реальним строком обмеження волі без жодних послаблень.
