Віндикаційний позов: як законний власник судна виграв справу у Верховному Суді

Для зв'язку з адвокатом:

Віндикаційний позов став тим правовим інструментом, що допоміг іноземній компанії повернути суховантаж із чужих рук. 17 червня 2025 року Верховний Суд залишив без змін рішення у справі № 916/2457/24 про витребування судна «Mystic Mariner» з незаконного володіння ПП «Ларус Шиппінг».

Історія вийшла заплутана, тож давайте розбиратися поступово. Віндикація – це вимога власника повернути своє майно від того, хто тримає його без законних підстав. Уявіть, що ваш автомобіль опинився на чужому подвір’ї. Віндикаційний позов – це цивілізований спосіб сказати: «Це моє, поверніть».

Герой спору – суховантажний теплохід 1998 року побудови. За своє життя він змінив кілька назв: «Mamba B», потім «TINKA», а нині «Mystic Mariner». Позивач, компанія TINKA SHIPPING S.A., стверджувала, що купила це судно ще у 2017 році. Відповідач, українське ПП «Ларус Шиппінг», отримав судно у 2024 році через виконавче провадження.

Спершу справу розглянув Господарський суд Одеської області. Він частково задовольнив позов: судно витребували на користь позивача, а от вимогу про припинення агентування відхилили. Апеляція це рішення підтримала, і далі слово було за Верховним Судом. До справи ще приєдналася третя особа – компанія GEMINI HOLDINGS LIMITED, яка виступала на боці позивача.

Як компанія доводила право власності

Ключове питання будь-якого віндикаційного позову – чи справді позивач є власником. TINKA SHIPPING S.A. надала купчу від 3 липня 2017 року. Купча – це, по суті, акт передачі права власності на судно. За цим документом компанія BYO LTD передала всі права на судно «Mamba B» компанії TINKA SHIPPING S.A. за символічну плату в один долар США.

Документ посвідчив нотаріус у Стамбулі. Окремо позивач пояснив, що підписант купчої мав на це повноваження за довіреністю. Пізніше на документі двічі проставляли апостиль – у 2017 та 2023 роках. Апостиль, якщо просто, це міжнародний штамп, який підтверджує справжність іноземного документа. Тобто купча пройшла офіційну перевірку.

Далі ланцюжок подій виглядав логічно. Судно перейменували на «TINKA» і зареєстрували під прапором Республіки Молдова. Панамський реєстр підтвердив, що судно виключили саме у зв’язку з продажем компанії TINKA SHIPPING S.A. Міжнародні бази даних GISIS та EQUASIS також відображали нового власника.

А як судно дісталося «Ларус Шиппінг»

Окрема лінія – як судно взагалі опинилося в української компанії. Через виконавче провадження. Приватний виконавець намагався продати судно на електронних торгах. Коли ж воно не продалося, його передали стягувачу – ПП «Ларус Шиппінг».

Таке право справді передбачене статтею 61 Закону України «Про виконавче провадження». Але є нюанс. Стягувач може залишити майно собі лише після того, як воно не продалося на третьому електронному аукціоні. І саме тут виникли проблеми.

Верховний Суд пояснив, що процедура має бути поетапною. Спершу перші торги, потім повторні зі знижкою, далі треті. У цій справі перші та другі торги проводили, коли діяла судова заборона на реалізацію судна. Ухвали про зупинення торгів були чинними, однак виконавець їх проігнорував.

Точніше, перші торги призначили на 28 грудня 2022 року, другі – на 6 жовтня 2023-го, треті – на 14 грудня 2023-го. Жоден аукціон не завершився продажем, але формальна процедура вже була зіпсована.

Що вирішив суд щодо доказів

Відповідач у касаційній скарзі наполягав, що суди взяли до уваги недопустимі докази. Йшлося про купчу та довіреність. Мовляв, оригіналів цих документів позивач так і не показав, хоча суд їх витребував.

Верховний Суд частково погодився з цим доводом. За Господарським процесуальним кодексом України, якщо оригінал письмового доказу не подали, а інша сторона сумнівається у відповідності копії, такий доказ не беруть до уваги. Суди нижчих інстанцій тут справді помилилися.

Але на кінцевий результат це не вплинуло. Право власності підтверджувалося не лише купчою та довіреністю. У матеріалах справи були й інші докази: свідоцтво про виключення судна з панамського реєстру, тимчасові свідоцтва Молдови, дані міжнародних баз. У сукупності вони переконливо доводили, що власник – саме TINKA SHIPPING S.A.

До речі, у господарському процесі діє стандарт доказування під назвою «вірогідність доказів». Це не кримінальний стандарт «поза розумним сумнівом». Суду достатньо, щоб одні докази виглядали більш переконливими, ніж інші. І в цій справі докази позивача справді переважили.

Чому «Ларус Шиппінг» не вважають добросовісним набувачем

Окремо суд розібрав питання добросовісності набувача. Це важлива категорія для віндикаційного позову. Добросовісний набувач – той, хто не знав і не міг знати, що отримує майно від особи без права на його відчуження. Якщо набувач справді добросовісний, витребувати майно значно складніше.

За Цивільним кодексом України власник може витребувати майно від добросовісного набувача лише у певних випадках. Наприклад, якщо річ була загублена, викрадена або вибула з володіння поза волею власника. З недобросовісним набувачем усе простіше – майно можна витребувати.

Але ПП «Ларус Шиппінг» добросовісним визнати не можна. Компанія сама була стороною у справах, де суд забороняв реалізацію судна. Вона знала про спір щодо власника. До того ж компанія була стягувачем у тому самому виконавчому провадженні, в межах якого продавали судно. Тобто вона бачила весь процес зсередини. Тож суди цілком обґрунтовано вважали її недобросовісним набувачем.

Тож касаційну скаргу залишили без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін. Справа № 916/2457/24 нагадує просту річ: навіть якщо окремі докази виявилися процесуально сумнівними, сукупність інших документів може впевнено підтвердити право власності. А порушення процедури реалізації майна у виконавчому провадженні здатне зруйнувати навіть, здавалося б, завершену передачу судна.

Консультація адвоката – записатися

Консультация

Форма обращения к адвокату

Для зв'язку з адвокатом: