Витребування земельних ділянок через суд – це та історія, де правильний вибір позовної вимоги може коштувати вам усього. Саме про це – постанова Верховного Суду у справі № 924/1351/20 (924/914/20) від 26 травня 2022 року, яка розставила крапки над «і» в довгому земельному конфлікті на Хмельниччині.
Давайте розберемося, що там сталося і які висновки варто взяти на озброєння.
Земля, яка «пішла» без відома власника
Уявіть ситуацію. Ви маєте земельні ділянки, зареєстровані на праві колективної власності ще з 1996 року. У 2015 році нарешті вносите відомості про них до Державного реєстру речових прав. Аж раптом у 2020-му виявляєте: земля вам більше не належить. Вона вже у третіх руках, а ви про це навіть не здогадувалися.
Саме так трапилося з Колективним підприємством «Агрофірма «Проскурів». Три земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею понад 17 гектарів спочатку «переїхали» до ПАТ «Проскурів», а згодом опинилися у статутному капіталі ТОВ «Технопарк Проскурів». І все це – на підставі документів, які позивач ніколи не бачив.
Підставою для такого ланцюжка стала низка реєстраційних дій 2016 року. Державний реєстратор змінив власника, спираючись на протокол засідання правління «Агрофірми «Проскурів» та акт приймання-передачі – обидва датовані 20 січня 2016 року.
А тепер – увага. Коли справа дійшла до суду, оригіналів цих документів уже не існувало. ТОВ «Технопарк Проскурів» знищило їх за наказом директора від 1 липня 2020 року. Мотивація: ці папери не є правовстановлюючими для нового власника. Зручно, правда?
Що кажуть суди про докази, яких немає
Тут спрацьовує стаття 91 Господарського процесуального кодексу України. Вона чітко каже: якщо оригінал документа не подано, а інша сторона чи суд сумніваються у відповідності копії оригіналу – такий доказ до уваги не беруть. Норма імперативна, без варіантів.
Господарський суд Хмельницької області, а за ним і Північно-західний апеляційний господарський суд цілком логічно відкинули копії цих протоколу та акта. Позивач заперечував сам факт їх існування. Оригінали знищено. Як наслідок – ПАТ «Проскурів» не змогло довести правомірність реєстрації права власності на спірну землю.
Крім того, копії протоколу та акта від 20.01.2016 взагалі не стосувалися третьої земельної ділянки площею 15,4769 га. Але реєстрацію провели і щодо неї. Деталі, як завжди, вирішують усе.
І ще один штрих: навіть якщо припустити, що засідання правління дійсно відбулося, на ньому були присутні менше ніж 2/3 членів правління. Тобто рішення все одно було б неправомочним.
Мораторій, який не можна ігнорувати
Обидва переходи права власності – і в 2016 році до ПАТ «Проскурів», і в 2020-му до ТОВ «Технопарк Проскурів» – відбулися в період дії мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення.
Підпункт «б» пункту 15 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України прямо забороняв купівлю-продаж або інше відчуження таких ділянок. І що критично важливо – угоди, укладені під час дії цієї заборони, визнавалися недійсними з моменту їх укладення. Жодних винятків закон не передбачав.
Скаржник намагався апелювати до рішення ЄСПЛ у справі «Зеленчук і Цицюра проти України», мовляв, мораторій порушував права власників. Але Велика Палата Верховного Суду ще у 2019 році роз’яснила: це рішення не можна трактувати як дозвіл на вільний обіг земель всупереч українському законодавству. Жодної «зеленої вулиці» воно не давало, і суди це врахували.
Один позов працює, інший – просто зайвий
І ось ми підходимо до головного – того, заради чого варто уважно прочитати цю постанову.
Агрофірма заявила дві групи вимог: скасувати рішення державних реєстраторів і витребувати земельні ділянки від останнього набувача. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили все. Але Верховний Суд поправив – і це принципово.
Річ у тім, що витребування земельних ділянок (віндикаційний позов) – це і є той належний та ефективний спосіб захисту, який дозволяє повністю відновити порушене право власності. Як тільки суд задовольняє віндикаційний позов, це рішення стає підставою для внесення запису до Державного реєстру речових прав – і право власності повертається до справжнього власника.
А от вимоги про скасування реєстраційних рішень у такій ситуації не просто зайві – вони суперечать віндикації. Чому? Бо якщо скасувати реєстрацію права власності за відповідачем, у реєстрі утвориться прогалина. Незрозуміло, кому належить майно. А це вже пряме порушення статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яка вимагає обов’язкової реєстрації права власності.
Верховний Суд послався на правову позицію Великої Палати зі справи № 466/8649/16-ц від 9 листопада 2021 року. Логіка бездоганна: рішення про витребування майна саме по собі є підставою для відновлення запису про власника. Скасовувати попередні реєстраційні дії окремо – зайва робота, яка до того ж створює правову невизначеність. Одне рішення суду замінює інше – і крапка.
Що з позовною давністю
Цікавий момент із позовною давністю. ПАТ «Проскурів» заявило про її пропуск, стверджуючи, що перебіг почався ще 20 січня 2016 року. Але суди з цим не погодилися.
Позивач дізнався про порушення свого права лише 15 червня 2020 року, коли отримав інформаційну довідку з реєстру. До цього моменту жодних видимих змін із земельними ділянками не відбувалося. Земля як оброблялася, так і оброблялася. А головне – як можна було дізнатися про документи, яких насправді не існувало?
Верховний Суд також звернув увагу на важливий процесуальний нюанс, який ви, до речі, можете взяти на замітку. Заяву про позовну давність подало ПАТ «Проскурів», але належним відповідачем за віндикаційним позовом було ТОВ «Технопарк Проскурів» – саме за ним зареєстроване право власності. А от ТОВ такої заяви не подавало. А без заяви сторони у спорі суд не може застосувати позовну давність.
Добросовісний набувач: чи завжди він захищений
Остання лінія оборони відповідачів – статус добросовісного набувача. Мовляв, витребування земельних ділянок порушить право на мирне володіння майном за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Але тут ключове слово – «законність». Стаття 328 Цивільного кодексу України каже: право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено судом або не випливає із закону. А Земельний кодекс України прямо забороняв відчуження таких ділянок у період мораторію. Отже, яким би «добросовісним» не був набувач, законність переходу права власності – під великим питанням.
Суд застосував трискладовий тест на пропорційність втручання: законність, суспільний інтерес і пропорційність. Усі три критерії були дотримані – втручання у право власності відповідача визнано виправданим. Незалежно від статусу набувача.
Касаційну скаргу ПАТ «Проскурів» задовольнили частково. Вимоги про скасування рішень державних реєстраторів відхилили – для ефективного захисту достатньо самого віндикаційного позову. А от рішення про витребування трьох земельних ділянок на користь «Агрофірми «Проскурів» залишили без змін. Земля повертається до справжнього власника – і жодних зайвих реєстраційних дій для цього не потрібно.