Витребування земельних ділянок у судовому порядку – це не просто юридичний термін, а реальний механізм, який допомагає державі повертати те, що було втрачено через сумнівні реєстраційні дії. І справа, яку 17 червня 2026 року розглянув Верховний Суд, – яскравий приклад того, як цей механізм працює на практиці.
Йдеться про два лісові масиви на Сумщині загальною площею майже 45 гектарів. Їхня історія почалася ще у 2000 році, коли Сумська обласна рада передала землі у постійне користування Буринському агролісництву. Минуло понад двадцять років – і у 2021 році Буринська міська рада несподівано реєструє право комунальної власності на ці самі ділянки. Як так вийшло? Давайте по порядку.
Звідки взялися спірні гектари
У 2000 році Сумська обласна рада ухвалила рішення про створення обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Сумиоблагроліс». Того ж року з’явилося і Буринське агролісництво – як дочірнє підприємство. Сільські ради погодили відведення земель, а 19 жовтня 2000 року обласна рада своїм рішенням надала підприємству у постійне користування 2 293,7 гектара для ведення лісового господарства.
Ключовий момент: рішення обласної ради від 2000 року є чинним і досі. Його ніхто не скасовував і не визнавав незаконним. Землі обліковувалися, були виготовлені матеріали лісовпорядкування – повноцінна документація, яка підтверджує і межі ділянок, і їхнє цільове призначення.
Згодом підприємство неодноразово реорганізовували. Буринське агролісництво стало Буринським агролісгоспом, а у 2023 році його приєднали до Конотопського лісгоспу. Правонаступництво зафіксоване в рішеннях обласної ради – разом із майном, правами та обов’язками до нового підприємства перейшло і право постійного користування землею. Тобто всі ці роки лісгосп законно господарював на отриманих угіддях.
Несподівана реєстрація: хто кому винен
А тепер – найцікавіше. У липні 2021 року Буринська міська рада приймає рішення про інвентаризацію земель комунальної власності. Замовляє технічну документацію. І вже 31 грудня 2021 року реєструє за собою право власності на дві земельні ділянки – площею 14,86 га та 32,74 га. Підстава – Закон України № 1423-IX, який вніс зміни до Земельного кодексу України щодо розмежування земель державної та комунальної власності.
Але є нюанс. І він суттєвий.
Ці ділянки частково накладаються на землі, які перебувають у постійному користуванні Конотопського лісгоспу. За даними аналізу, проведеного у березні 2025 року в межах кримінального провадження, площа накладення становить 14,15 га та 30,85 га відповідно. Тобто майже вся зареєстрована площа – це і є лісові землі, які давно перебувають у користуванні лісгоспу.
Керівник Конотопської окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави. Позивачем виступила Сумська обласна рада, відповідачем – Буринська міська рада. Прокурор вимагав скасувати реєстрацію, закрити записи в кадастрі та – тут ключове – домогтися витребування земельних ділянок на користь держави в особі Сумської обласної ради.
Що сказали суди першої та апеляційної інстанцій
Господарський суд Сумської області у вересні 2025 року позов задовольнив частково: відмовив у скасуванні реєстраційних дій, але витребування земельних ділянок – задовольнив. Північний апеляційний господарський суд у лютому 2026 року залишив рішення без змін.
Логіка судів була чіткою. По-перше, спірні землі належать до категорії лісогосподарських і перебувають у спільній власності територіальних громад Сумської області. Управляє ними обласна рада – це прямо передбачено пунктом «а» статті 8 Земельного кодексу України. По-друге, право постійного користування лісгоспу підтверджене матеріалами лісовпорядкування 2017 року, які досі є чинними. А відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, ці матеріали і є належним підтвердженням права користування раніше наданими землями.
По-третє, і це чи не найважливіше: обласна рада ніколи не ухвалювала рішень про вилучення цих земель або передачу їх у комунальну власність міста. Не було ані добровільної відмови лісгоспу, ані примусового вилучення – нічого. Тож норми згаданого Закону № 1423-IX на ці ділянки просто не поширювалися. Комунальна власність не могла виникнути там, де земля вже мала законного користувача і належала до спільної власності територіальних громад області.
Чому касація не спрацювала
Буринська міська рада подала касаційну скаргу до Верховного Суду, посилаючись на два пункти частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Перший – суди не врахували висновки Верховного Суду в подібних справах. Другий – процесуальні порушення, передбачені частинами 1 та 3 статті 310 ГПК України.
Щодо першої підстави Верховний Суд ухвалив закрити касаційне провадження. І ось чому: жодна зі справ, на які посилалася міська рада, не стосувалася земель лісогосподарського призначення. Спірні правовідносини мають бути подібними – за змістом, об’єктом, а іноді й суб’єктним складом. Якщо цієї подібності немає – пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України не працює, і касаційне провадження закривається на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього ж Кодексу.
Окремо суд касаційної інстанції звернув увагу на красномовну деталь. Буринська міська рада заперечувала факт накладення ділянок, але жодних доказів на підтвердження своєї позиції не надала. Більше того – вважаючи, що накладення може довести лише експертиза, клопотання про її призначення так і не заявила. А в українському судочинстві кожна сторона несе ризик наслідків своєї процесуальної поведінки. Не подали докази – отримали рішення не на свою користь.
Щодо другої підстави – порушень, передбачених статтею 310 ГПК України, – Верховний Суд також не знайшов підстав для скасування рішень. Суди попередніх інстанцій надали вичерпну оцінку всім доказам і аргументам, а переоцінювати докази касаційний суд не має права – це прямо заборонено частиною 2 статті 300 ГПК України. Доводи скаржника, по суті, зводилися до спроби змусити Верховний Суд повторно переглянути фактичні обставини, а це виходить за межі його повноважень.
Про що варто пам’ятати
Ця справа добре ілюструє простий, але вкрай важливий принцип: державна реєстрація права не створює це право, якщо для нього немає законних підстав. Міська рада отримала запис у реєстрі, але суд повернув землі законному власнику. Витребування земельних ділянок у таких випадках – не формальність, а реальний інструмент захисту державних інтересів, і він працює.
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду – Берднік І.С., Зуєв В.А., Міщенко І.С. – залишила касаційну скаргу без задоволення, а рішення попередніх інстанцій – без змін. Майже 45 гектарів лісу залишаються у спільній власності територіальних громад Сумщини під управлінням обласної ради. Судовий збір за подання касаційної скарги покладено на Буринську міську раду.
І ще один практичний момент для тих, хто бере участь у земельних спорах: не покладайтеся лише на усні заперечення. Докази, експертизи, вчасно подані клопотання – усе це має бути в матеріалах справи. Інакше ризикуєте програти навіть тоді, коли аргументи у вас є, але вони не підкріплені документально.
