Помилковий переказ грошей не на той рахунок – ситуація, знайома багатьом. Одна невірна цифра, поспіх у додатку – і ваші 39 тисяч гривень уже в кишені невідомої людини. Ім’я отримувача ви бачите, але що далі? Банк навідріз відмовляється надавати адресу чи податковий номер власника картки, посилаючись на банківську таємницю. І тепер ви наче й знаєте, що гроші у конкретної особи, але достукатися до неї не можете.
Саме така історія стала предметом розгляду Верховного Суду у справі № 757/40704/25. І рішення, яке ухвалила колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 06 травня 2026 року, розставляє всі крапки над «і» в питанні розкриття банківської таємниці для повернення помилково переказаних коштів.
Чому банк мовчить
Коли ви звертаєтеся до банку із запитом: «Дайте мені адресу власника картки, я отримав ваші гроші помилково», – відповідь майже завжди однакова. Це банківська таємниця. І банк має на це повне право.
Згідно зі статтею 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», інформація про клієнта, яка стала відома банку під час обслуговування, є банківською таємницею. А стаття 62 цього ж закону чітко каже: розкрити її банк може лише за письмовим дозволом самого клієнта або за рішенням суду.
Тобто банк діє не зі шкідливості – він виконує закон. І це правильний підхід, адже уявіть, якби будь-хто міг отримати ваші особисті дані через банк просто тому, що йому «треба».
Але що робити вам, якщо ви відправили гроші невідомо кому і хочете їх повернути?
Окреме провадження: ваш законний шлях до інформації
Цивільний процесуальний кодекс України передбачає спеціальний механізм. Пункт 11 частини другої статті 293 ЦПК України прямо вказує: суд розглядає в порядку окремого провадження справи про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю. А статті 347–350 цього ж Кодексу детально описують, як саме це працює.
Коротко: ви подаєте до суду за місцезнаходженням банку заяву, в якій пояснюєте, для чого вам ця інформація, які саме дані потрібні й чому без них неможливо захистити свої права. Жодних вимог до банку чи до отримувача грошей у цій заяві немає – ви просто просите суд зобов’язати банк розкрити конкретну інформацію.
Саме так і вчинив заявник у справі, про яку йдеться. У серпні 2025 року він звернувся до Печерського районного суду міста Києва із заявою про розкриття АТ КБ «ПриватБанк» інформації щодо власника картки, на яку він помилково переказав 38 997 гривень. Йому потрібні були прізвище, ім’я, по батькові, податковий номер, адреса проживання та контакти – щоб потім звернутися до цієї людини з позовом про повернення безпідставно набутих коштів.
Помилка, яку допустили суди першої та апеляційної інстанцій
Печерський районний суд відмовив у відкритті провадження. Логіка була приблизно такою: якщо вам потрібна інформація для подальшого стягнення грошей, значить, є спір про право. А справи зі спором про право не можуть розглядатися в окремому провадженні – це аксіома цивільного процесу. Київський апеляційний суд із таким підходом погодився.
Але Верховний Суд вказав на принципову помилку такого міркування.
По-перше, у самій заяві не було жодних вимог ні до банку, ні до отримувача коштів. Заявник не просив стягнути гроші чи визнати щось незаконним. Він просив лише одного: зобов’язати банк надати інформацію, яка дозволить ідентифікувати власника рахунку.
По-друге – і це, мабуть, найважливіше – без цієї інформації людина просто фізично не може подати позов. Пункт 2 частини третьої статті 175 ЦПК України вимагає, щоб у позовній заяві було зазначено ім’я, місце проживання, податковий номер відповідача. Як ви це зробите, якщо знаєте лише прізвище, яке мигцем відобразилося в додатку «Приват24»? Ніяк.
Замкнуте коло? Саме так. І єдиний спосіб його розірвати – саме окреме провадження про розкриття банківської таємниці.
Чому це не забезпечення доказів
Суди першої та апеляційної інстанцій також припустили, що за своїм характером заява більше нагадує клопотання про забезпечення доказів (статті 116–118 ЦПК України). Але забезпечення доказів – це зовсім інший інструмент.
Його суть: доказ може зникнути, і його треба терміново зафіксувати. Наприклад, відео з камери спостереження можуть видалити, а свідок може виїхати за кордон. У випадку ж із банківською таємницею інформація нікуди не зникає – вона зберігається в банку, і ризику її втрати немає. Тут інша проблема: доступу до цієї інформації у заявника просто не існує без рішення суду.
Крім того, для подання заяви про забезпечення доказів ви так само повинні вказати дані інших учасників справи. А ці дані вам якраз і невідомі. Тож уявіть абсурдність ситуації: вас відправляють подавати заяву, для якої потрібна інформація, яку ви тільки намагаєтеся отримати.
Що вирішив Верховний Суд
Колегія суддів Касаційного цивільного суду скасувала ухвалу Печерського районного суду та постанову Київського апеляційного суду, а справу направила до суду першої інстанції для продовження розгляду. Ключовий висновок, який має значення для всіх подібних ситуацій, такий:
Сама по собі потреба в інформації для майбутнього позову не перетворює заяву про розкриття банківської таємниці на спір про право. Відсутність у заяві вимог до банку чи іншої особи означає, що справа може і повинна розглядатися в окремому провадженні.
До речі, Верховний Суд також нагадав: якщо під час розгляду суд встановить, що заявник не має законних підстав вимагати розкриття інформації, це є підставою для відмови в задоволенні заяви (частина друга статті 350 ЦПК України), а не для відмови у відкритті провадження. Різниця суттєва: в першому випадку суд розглядає справу по суті й ухвалює рішення, у другому – навіть не дає можливості бути почутим.
Практичний алгоритм для тих, хто потрапив у схожу ситуацію
Якщо ви помилково переказали кошти незнайомій людині, ось що варто зробити.
Спершу – написати банку адвокатський запит або власну заяву з проханням надати дані отримувача. Майже напевно ви отримаєте відмову, і це нормально – ця відмова стане доказом того, що іншим шляхом, крім судового, ви інформацію отримати не можете.
Далі – звернутися до суду із заявою про розкриття банківської таємниці в порядку окремого провадження. У заяві обов’язково зазначте: обставини помилкового переказу, обґрунтування необхідності розкриття, обсяг інформації, яку ви просите надати, та мету її використання – звернення до суду з позовом про повернення безпідставно набутих коштів.
Подається така заява за місцезнаходженням банку, що обслуговує отримувача. Судовий збір за її подання – 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня року подання.
І тільки після того, як суд ухвалить рішення про розкриття інформації, а банк її надасть, ви зможете сформулювати повноцінний позов до отримувача коштів – тепер уже з усіма необхідними реквізитами.
Позиція Верховного Суду у справі № 757/40704/25 остаточно підтверджує: окреме провадження – це не обхідний маневр і не зловживання, а єдиний законний механізм, створений державою саме для таких випадків. І суди більше не мають права закривати перед вами двері, посилаючись на надуманий спір про право.
