Уявіть ситуацію: ви доглядаєте за батьком з інвалідністю ІІ групи, матері вже немає, один брат служить у ЗСУ, а інший – військовозобов’язаний у запасі. Ви подаєте документи на відстрочку від призову під час мобілізації, а вам відмовляють. Саме так сталося з позивачем у справі № 240/14233/25, яку розглянув Житомирський окружний адміністративний суд. І суд став на бік чоловіка.
Давайте розберемо цю історію детально – вона стане в пригоді кожному, хто опинився в подібних обставинах.
Що трапилося: суть спору
5 травня 2025 року чоловік звернувся до територіального центру комплектування із заявою про надання відстрочки. Підстава – пункт 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (Закон № 3543-XII). Ця норма дозволяє отримати відстрочку тим, хто має одного з батьків з інвалідністю I чи II групи.
До заяви він додав повний пакет документів: паспорти, картки платника податків, свідоцтво про народження, довідку МСЕК про інвалідність батька, свідоцтво про смерть матері, документи на братів, військові квитки обох братів, заяву батька за формою додатка № 15 про вибір саме позивача як доглядальника, а також власний військово-обліковий документ.
Здавалося б – усе очевидно. Але комісія при ТЦК вирішила інакше.
Чому ТЦК відмовив
12 травня 2025 року комісія ухвалила рішення про відмову. У повідомленні, яке надіслали заявнику, причину сформулювали так: «встановлено наявність інших осіб (сина), який не є військовозобов’язаним і, відповідно до закону зобов’язаний утримувати особу з інвалідністю».
Іншими словами, ТЦК вирішив, що в одного з братів позивача немає військового обов’язку, тож саме він має дбати про батька. Але чи справді це так?
Дві умови для відстрочки: як працює пункт 13
Пункт 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII передбачає дві ключові умови.
Перша умова – наявність одного з батьків з інвалідністю I чи II групи. У цій справі батько позивача, 1959 року народження, справді має ІІ групу інвалідності, що підтверджено довідкою МСЕК. Мати померла. Отже, перша умова виконана.
Друга умова – відсутність інших осіб, які не є військовозобов’язаними та за законом зобов’язані утримувати батьків. І тут починається найцікавіше.
Коли такі невійськовозобов’язані особи відсутні, закон дозволяє обрати одного військовозобов’язаного для догляду – за вибором самої особи з інвалідністю. Батько позивача зробив такий вибір, подавши заяву за формою додатка 15 до Порядку № 560.
Хто такий «військовозобов’язаний»: камінь спотикання
У позивача двоє братів. Перший – мобілізований до лав Збройних Сил України ще з березня 2022 року. Із ним усе зрозуміло.
А от другий брат – звільнений у запас 4 травня 2011 року на підставі Указу Президента. Саме його ТЦК визнав «невійськовозобов’язаним», що й стало підставою для відмови.
Але суд подивився на це питання глибше. Звернувшись до Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» (Закон № 2232-XII), суд встановив: особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил та інших військових формувань на особливий період, є військовозобов’язаними.
Частина дев’ята статті 1 Закону № 2232-XII дає чітке визначення: військовозобов’язані – це особи, які перебувають у запасі. І стаття 27 того ж закону підтверджує: звільнені у запас громадяни, придатні за станом здоров’я, залишаються військовозобов’язаними.
Тож брат позивача, звільнений у запас, – не «цивільна» людина, а повноцінний військовозобов’язаний. І його наявність не закриває дорогу позивачу до відстрочки – навпаки, запускає механізм вибору доглядальника особою з інвалідністю.
Що вирішив суд
Житомирський окружний адміністративний суд визнав відмову ТЦК протиправною і скасував її. Ключові аргументи суду:
Позивач подав усі документи, передбачені Порядком № 560 (затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560).
Батько має ІІ групу інвалідності – це підтверджено.
Мати померла – інших невійськовозобов’язаних осіб, зобов’язаних утримувати батька, немає.
Обидва брати є військовозобов’язаними, що підтверджено військовими квитками.
Батько обрав позивача своїм доглядальником, подавши відповідну заяву.
Суд також зобов’язав відповідача прийняти рішення про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Це важливий момент: суд не просто скасував відмову, а зобов’язав ТЦК ухвалити конкретне рішення на користь позивача.
Чому це важливо для інших
Кожен, хто оформлює відстрочку за пунктом 13, має розуміти логіку, якою керується ТЦК і яку згодом перевіряє суд.
Перше: переконайтеся, що ви подали всі документи згідно з додатком 5 до Порядку № 560. Це не лише довідка про інвалідність батьків, а й документи, що підтверджують родинні зв’язки, та – за потреби – заява особи з інвалідністю про вибір доглядальника.
Друге: не погоджуйтеся з відмовою мовчки. Якщо ви впевнені, що підстави для відстрочки є, а ТЦК відмовляє – звертайтеся до адміністративного суду. Практика показує: суди ретельно аналізують обставини і можуть стати на ваш бік.
Третє: пам’ятайте, що статус «у запасі» не робить людину невійськовозобов’язаною. Якщо ваш брат чи сестра звільнені в запас, але придатні за станом здоров’я і не досягли граничного віку – вони залишаються військовозобов’язаними. І це працює на вашу користь, адже відкриває можливість вибору доглядальника самою особою з інвалідністю.
До речі, суд у цій справі також вирішив питання судових витрат: позивачу відшкодували сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн пропорційно задоволеним вимогам. Тож фінансовий ризик від звернення до суду мінімальний.
Окремо варто згадати позицію Верховного Суду, на яку послався Житомирський окружний адмінсуд. У постанові від 9 травня 2024 року (справа № 580/3690/23) зазначено: якщо позивач дотримався всіх умов для отримання позитивного результату, а суб’єкт владних повноважень не має дискреції (права на власний розсуд) – суд може зобов’язати його прийняти конкретне рішення. У нашому випадку саме так і сталося.
Суддя у цій справі діяла не просто як арбітр, а як гарант того, що право на відстрочку – це не абстрактна норма, а реальний механізм захисту сімей, де є батьки з інвалідністю.
