П’ять компаній із групи «Техноторг» подали позов про захист ділової репутації, вимагаючи майже 750 000 гривень. Вони пройшли дві судові інстанції, частково виграли – а потім Верховний Суд у справі №155/1271/23 усе скасував. І не тому, що журналісти виявилися праві. До суті спору суддівська колегія навіть не дісталася. Усе розбилося об одну-єдину процесуальну деталь: позов подали не туди.
Давайте розберемо цю історію – вона того варта, якщо ви коли-небудь замислювалися про судовий захист репутації свого бізнесу.
Стаття, яка стала приводом для позову
У липні 2023 року на сайті волинського інтернет-видання вийшов матеріал із промовистою назвою, що напряму пов’язувала групу компаній «Техноторг» із країною-агресором. У публікації стверджувалося: поблизу Луцька можна придбати білоруські трактори та російські запчастини у фірми, чиї власники мають зв’язок з агресором. Додавалися й інші гострі деталі – мовляв, засновникам одного з підприємств санкції оголосили США, Японія, Канада та Австралія.
Авторка послалася на дані сервісу «You control» про співвласників групи, згадала кримінальне провадження, де фігурувало ТОВ «Техноторг», і навела розмову з продавцем. Той нібито підтвердив: білоруські запчастини можна дістати за готівку, без жодних проблем.
Реакція компаній була миттєвою. П’ять юридичних осіб – ТОВ «Техноторг», ТОВ «Техноторг-Дон», ТОВ «Техноторг-Авто», ТОВ «Лани півдня» і ТОВ «Техноторг-Агро» – пішли до суду. їхні вимоги: визнати інформацію недостовірною, спростувати її та стягнути з відповідачів 750 000 грн моральної шкоди (по 150 000 грн на кожного позивача).
Відповідачами виступили ФОП – власник сайту – і журналістка як фізична особа. І ось тут, на стадії визначення відповідачів, уже була закладена міна, яка спрацювала через два з половиною роки.
Перші дві інстанції: часткова перемога
Горохівський районний суд Волинської області в липні 2025 року позов задовольнив частково. Суд визнав недостовірними низку тверджень зі статті: власне назву публікації, тезу про зв’язок з агресором, твердження про громадянство одного із засновників, заголовок «Злочин проти основ нацбезпеки» і згадану розмову з продавцем.
Суд зобов’язав власника сайту й авторку спростувати інформацію протягом десяти днів і стягнув із них по 10 000 грн моральної шкоди на кожну компанію. Заявлені 150 000 грн на позивача скоротилися в п’ятнадцять разів, але це все одно була перемога.
Волинський апеляційний суд у вересні 2025 року залишив рішення без змін. На той момент здавалося, що справа йде до фіналу. Та попереду був Верховний Суд.
Чому Верховний Суд усе перекреслив
29 липня 2026 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалила постанову, яка обнулила два попередні рішення. Причина – не в оцінці доказів, не в розмірі моральної шкоди, а в юрисдикції. Говорячи простіше: компанії постукали не в ті судові двері.
Тут важливий момент. В Україні цивільне й господарське судочинство – це паралельні світи з різними правилами входу. І стаття 20 Господарського процесуального кодексу України у пункті 14 частини першої говорить чітко: справи про захист ділової репутації між суб’єктами господарювання розглядають господарські суди. Виняток лише один – коли стороною спору є фізична особа, яка не є підприємцем.
Що сталося в цій справі? Позивачі – юридичні особи. Відповідачка – ФОП, тобто суб’єкт господарювання. Спроба залучити ту саму людину ще й як фізичну особу ситуації не міняє. Верховний Суд, спираючись на позицію Великої Палати, нагадав: ФОП і фізична особа – це одна й та сама юридично неподільна особа. Їх не можна розглядати як двох різних відповідачів.
До того ж сама спірна інформація стосувалася господарської діяльності позивачів – що є ще одним маркером для господарської юрисдикції. Суд першої інстанції та апеляція цього просто не помітили.
Юрисдикційна пастка, яка варта уваги
Чесно кажучи, ця ситуація – хрестоматійний приклад того, як навіть юридично підковані компанії припускаються фатальної помилки на старті. Замість господарського суду вони пішли до цивільного. І дарма що виграли у двох інстанціях – усе розсипалося.
Верховний Суд нагадав критерії господарського спору, сформульовані Великою Палатою у справі №916/2791/16: участь суб’єкта господарювання, наявність господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, і пряма вказівка закону на розгляд справи господарським судом. Усі три критерії тут були в наявності.
Ключова деталь: порушення правил юрисдикції – це обов’язкова підстава для скасування судового рішення. Частина друга статті 414 Цивільного процесуального кодексу України не залишає суду касаційної інстанції вибору – рішення скасовується незалежно від доводів скарги. Іншими словами, навіть якби жодна зі сторін не поскаржилася на неправильну юрисдикцію, Верховний Суд все одно мав би зреагувати.
Що далі з позовом
Провадження у справі закрито. Рішення першої та апеляційної інстанцій втратили чинність і не підлягають виконанню. Перемога на 50 000 грн моральної шкоди розтанула в повітрі.
Але крапку ставити зарано. Верховний Суд роз’яснив позивачам, що протягом десяти днів із моменту отримання копії постанови вони мають право звернутися із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією – тобто до господарського суду. Це передбачено частиною першою статті 256 ЦПК України.
Фактично боротьба за ділову репутацію не завершилася – вона просто переїхала на інший судовий майданчик. Усі аргументи по суті ще чекають своєї оцінки: чи була інформація достовірною, чи належить вона до оціночних суджень, який розмір моральної шкоди є співмірним. Просто тепер це відбуватиметься за правилами Господарського процесуального кодексу України, а не цивільного.
Колегія навіть не стала поновлювати дію рішення першої інстанції, зупинену ухвалою від 4 грудня 2025 року. Логіка проста: якщо провадження закрито, то й поновлювати нічого.
Справа №155/1271/23 – яскраве нагадування для бізнесу: навіть найсильніша позиція по суті не врятує, якщо помилитися з юрисдикцією на старті. Два виграні раунди можуть обернутися нулем через одну-єдину процесуальну помилку, яку варто було помітити ще до подання позову.
