Зміна прізвища дитини без згоди одного з батьків – тема, яка рано чи пізно спливає майже в кожній родині після розлучення. І коли мати вирішує дати синові своє прізвище, а батько категорично проти, суперечка неминуче опиняється в суді. Саме таку справу нещодавно розглядав Верховний Суд – і його висновки варто знати кожному, хто опинився в подібній ситуації.
Про що, власне, спір
Історія почалася у червні 2025 року, коли батько семирічного хлопчика звернувся до суду з позовом. Його колишня дружина через виконавчий комітет сільської ради домоглася дозволу змінити прізвище сина – з батькового на своє. Зробила вона це без згоди батька, посилаючись на те, що транслітерація прізвища польською мовою звучить неблагозвучно і може стати причиною булінгу. На той момент мати з дитиною вже жили в Польщі.
Батько вважав таке рішення незаконним. Його аргумент простий: частина п’ята статті 148 Сімейного кодексу України прямо каже – якщо один із батьків заперечує проти зміни прізвища дитини, спір має вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При цьому обов’язково враховується, як кожен із батьків виконує свої обов’язки щодо дитини, а також інші обставини, які засвідчують відповідність зміни прізвища інтересам самої дитини.
Ключове слово тут – «інтереси дитини». Не зручність матері, не бажання уникнути незручних асоціацій у транслітерації, а саме те, що найкраще для хлопчика.
Як розвивалися події в судах
Спочатку районний суд відмовив батькові. Логіка була такою: самі по собі заперечення батька ще не означають, що рішення виконкому незаконне. Мовляв, дитина висловила бажання змінити прізвище, мати навела аргументи – чого ж іще?
Але апеляційний суд подивився на справу інакше. Він скасував рішення районного суду і повністю задовольнив позов батька. Рішення виконкому визнали незаконним, а актовий запис про народження дитини зобов’язали повернути до первісного стану – тобто повернути хлопчикові прізвище батька.
Чому? Апеляційний суд звернув увагу на те, що оскаржуване рішення було прийняте без належного врахування позиції обох батьків. Не дослідили до ладу ні те, як батько виконує свої обов’язки, ні характер його стосунків із сином, ні – що особливо важливо – те, чи справді зміна прізвища відповідає найкращим інтересам дитини.
Іншими словами, рішення виконкому базувалося виключно на поясненнях матері, без жодного об’єктивного обґрунтування.
Що сказав Верховний Суд
Мати не погодилася з апеляцією і подала касаційну скаргу. 17 червня 2026 року Верховний Суд у справі № 369/10819/25 поставив крапку в цій історії – залишив постанову апеляційного суду без змін.
Колегія суддів розібрала ситуацію дуже детально. Перше, на що звернули увагу: Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини (затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 866 від 24 вересня 2008 року) вимагає, щоб служба у справах дітей проводила бесіду не лише з матір’ю, а й із батьком. І не просто «для галочки», а щоб справді зрозуміти ситуацію з обох боків.
Друге: стаття 148 Сімейного кодексу України недвозначно каже – при вирішенні спору про зміну прізвища дитини треба брати до уваги виконання батьками своїх обов’язків. Це стосується як судового, так і позасудового порядку.
А що ж у цій справі? Мати разом із заявою про зміну прізвища не надала жодних доказів того, що батько свідомо ухиляється від виховання сина. Не довела вона й те, що така зміна справді якнайкраще відповідатиме інтересам дитини. Усе, на що посилалася мати – це власні міркування про «небажані асоціації» під час транслітерації та ризик булінгу.
Верховний Суд наголосив: рішення органу опіки та піклування має бути обґрунтованим. Це означає, що в ньому повинні бути чітко прописані мотиви – чому саме таке рішення відповідає інтересам дитини, а не просто суб’єктивне бажання одного з батьків. У оскаржуваному рішенні виконкому такого обґрунтування не було взагалі.
Крім того, суд звернув увагу на важливий момент: у подібних справах ще у 2021 році (постанова від 23 листопада 2021 року у справі № 338/778/20) Верховний Суд уже формулював аналогічну позицію. Тож посилання заявниці на «відсутність висновку Верховного Суду» щодо цього питання не відповідають дійсності.
То чи можна взагалі змінити прізвище дитини без згоди батька?
Можна. Але не «просто тому, що мамі так захотілося». Частина п’ята статті 148 Сімейного кодексу України передбачає, що спір між батьками вирішується органом опіки та піклування або судом. І під час цього вирішення оцінюються конкретні обставини: чи виконує батько свої обов’язки, які в нього стосунки з дитиною, чи справді зміна прізвища – це те, що потрібно самій дитині.
Якщо батько бере участь у вихованні, спілкується з дитиною, платить аліменти (хай навіть із затримками) – його заперечення мають вагу. Орган опіки не може просто відмахнутися від них.
І головне – рішення має бути обґрунтованим. Недостатньо сказати: «ми вважаємо, що так краще». Потрібно пояснити, чому саме так і на підставі яких доказів зроблено такий висновок.
Практичний момент, про який часто забувають
Верховний Суд окремо зауважив: сторони не позбавлені можливості повторно порушити питання про зміну прізвища спільної дитини. Наприклад, у судовому порядку, але вже з належним обґрунтуванням і доказами. Тож рішення у справі № 369/10819/25 не означає, що прізвище дитини тепер «заблоковане» назавжди. Воно означає лише одне: зміна прізвища дитини – це серйозне рішення, яке потребує серйозного підходу, а не просто заповнення заяви у виконкомі за відсутності другого з батьків.
І якщо ви опинилися в ситуації, коли колишній партнер хоче змінити прізвище вашої спільної дитини без вашої згоди, знайте: закон на вашому боці. Але за умови, що ви справді берете участь у житті дитини – не лише на словах, а й на ділі.
