Чи можливе звільнення від кримінальної відповідальності з передачею на поруки, якщо обвинувачений відшкодував шкоду лише частково? Саме це питання стало каменем спотикання у справі №597/1239/24, яку розглядав Верховний Суд. І відповідь, чесно кажучи, для багатьох може виявитися несподіваною.
Що трапилося: пожежа, три авто і збитки на понад 600 тисяч
Уявіть собі звичайний гараж. Власник, назвемо його пан О., розпалив твердопаливний котел – звична зимова справа. А потім просто залишив його без нагляду. Наслідок? Пожежа. Вогонь знищив три автомобілі, які на той момент перебували в гаражному приміщенні.
Серед знищеного майна – службовий ВАЗ 21074 вартістю 77 910 грн, що належав Головному управлінню Національної поліції в Тернопільській області, Ford Fiesta за 161 170 грн та Mitsubishi Outlander вартістю 408 650 грн. Загальна сума збитків склала майже 650 тисяч гривень.
Пана О. обвинуватили за частиною 1 статті 270 Кримінального кодексу України – порушення правил пожежної безпеки, що спричинило тяжкі наслідки. Здавалося б, усе йде до обвинувального вироку. Але далі події розгорнулися зовсім інакше.
Несподіваний поворот: замість вироку – передача на поруки
Заліщицький районний суд Тернопільської області 26 березня 2025 року ухвалив рішення, яке шокувало представників одного з потерпілих. Замість обвинувального вироку суд звільнив пана О. від кримінальної відповідальності на підставі статті 47 КК України. Іншими словами – передав його на поруки трудовому колективу.
Куди саме? До Комунальної установи «Заклад дошкільної освіти «Перлинка» міста Заліщики. Колектив дитячого садочка погодився взяти на себе відповідальність за виправлення обвинуваченого.
Ключовий момент, який викликав обурення: пан О. відшкодував вартість двох приватних автомобілів повністю, а от поліцейському управлінню сплатив лише 5 225 грн. Це залишкова балансова вартість службового ВАЗу. Але аж ніяк не ринкова – адже автомобіль оцінювався майже у 78 тисяч.
Що каже стаття 47 Кримінального кодексу України
Тут важливий момент. Давайте розберемося, що взагалі потрібно для такого звільнення.
Стаття 47 Кримінального кодексу України передбачає чотири умови. По-перше, особа має вчинити кримінальний проступок або нетяжкий злочин уперше. По-друге, виключені корупційні правопорушення та деякі порушення правил дорожнього руху. По-третє – обов’язкове щире каяття. І по-четверте – клопотання трудового колективу про передачу особи на поруки.
Зверніть увагу: у цьому переліку немає вимоги про повне відшкодування шкоди. Закон не ставить знак рівності між щирим каяттям і стовідсотковою компенсацією збитків. Саме на цьому й побудував свою позицію Верховний Суд.
Колегія суддів перевірила: пан О. раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, злочин за частиною 1 статті 270 КК є нетяжким, обвинувачений позитивно характеризується за місцем роботи, активно сприяв розкриттю. А трудовий колектив дитячого садочка оформив клопотання протоколом загальних зборів від 11 березня 2025 року.
Чому часткове відшкодування не стало перепоною
Представник потерпілого ГУНП наполягав: яке ж це щире каяття, якщо збитки компенсовано лише частково? До того ж обвинувачений навіть не ініціював діалогу з поліцією щодо реального обсягу шкоди. Логіка начебто залізна.
Але Верховний Суд подивився на ситуацію під іншим кутом. Щире каяття – це передусім внутрішня критична оцінка свого вчинку, осуд власної поведінки, співчуття до потерпілих і реальні кроки для зменшення негативних наслідків. Пан О. визнав провину, співпрацював зі слідством і відшкодував ту суму, яку офіційно визначило саме управління фінансового забезпечення поліції.
Квитанція №304995229 від 3 грудня 2024 року підтверджує сплату 5 225 грн – рівно стільки, скільки вказано в повідомленні бухгалтерії ГУНП як залишкову вартість автомобіля. Тобто обвинувачений заплатив не випадкову суму, а саме ту, яку йому виставив потерпілий.
Апеляційний суд, а згодом і Верховний Суд дійшли висновку: цей факт не спростовує щирого каяття і не впливає на можливість звільнення від кримінальної відповідальності за статтею 47 КК.
Дискреція суду: право, а не обов’язок
Колегія суддів нагадала принципову річ: звільнення від кримінальної відповідальності з передачею на поруки – це право суду, а не його обов’язок. Суддя оцінює всю сукупність обставин і вирішує: чи здатна конкретна людина виправитися без застосування кримінального покарання?
У цій справі місцевий суд вирішив, що здатна. Апеляція погодилася. Верховний Суд не знайшов підстав для скасування цих рішень – усі вимоги статей 370, 404, 405, 407, 412, 413, 419 Кримінального процесуального кодексу України були дотримані.
До речі, ще один цікавий нюанс. Представник потерпілого стверджував, що клопотання трудового колективу не містило конкретних заходів виховного характеру, а суди належно не перевірили здатність колективу здійснювати такі заходи. Але закон не вимагає детального розпису виховних заходів у протоколі зборів. Достатньо самого факту клопотання, оформленого належним чином.
Що з цивільним позовом
Суд першої інстанції залишив цивільний позов ГУНП без розгляду. І це не означає, що поліція втратила право на компенсацію. Тернопільський апеляційний суд чітко зазначив: потерпілий може звернутися з позовом у порядку цивільного судочинства.
Іншими словами, історія з відшкодуванням ще не закінчена. Кримінальне провадження закрите, але майнові претензії нікуди не поділися. Просто тепер їх розглядатимуть за правилами Цивільного процесуального кодексу.
Це рішення Верховного Суду добре ілюструє баланс між інтересами потерпілого та гуманізацією кримінальної відповідальності. З одного боку – держава дає шанс людині, яка оступилася вперше. З іншого – не закриває двері для повноцінного захисту майнових прав потерпілого. Просто кожен процес іде своїм шляхом: кримінальний закривається, а цивільний лише починається.
