Звільнення в.о. директора до призначення нового керівника: чому суд став на бік працівника (справа № 556/1395/21)

Для зв'язку з адвокатом:

Уявіть ситуацію: вас призначили виконувачем обов’язків керівника – тимчасово, поки не знайдуть постійного директора. Ви працюєте, виконуєте обов’язки, а потім дізнаєтесь, що на ваше місце вже призначили іншу людину. Причому жодного наказу про ваше звільнення не видавали, трудову книжку не повернули, а ви ще й на лікарняному. Саме в такій ситуації опинився позивач, чию справу розглядав Верховний Суд.

Давайте розберемо цей трудовий спір детально. Ситуація – не рідкість, тому розуміння правових позицій суду стане в пригоді і працівникам, і роботодавцям.

З чого все почалося

У лютому 2021 року позивача звільнили з посади директора державного підприємства «Дослідне господарство «Городецьке» – закінчився строк контракту. Підстава – пункт 2 статті 36 Кодексу законів про працю України. Здавалося б, трудова історія завершена.

Але вже 19 березня 2021 року того ж працівника призначають виконувачем обов’язків директора цього підприємства. Призначають тимчасово – до моменту, поки не оберуть постійного керівника «у встановленому законом порядку». Тобто строк трудового договору визначили не конкретною датою, а настанням певної події.

А далі – класика бюрократичної плутанини. 2 червня 2021 року в.о. президента Національної академії аграрних наук України видає наказ про призначення іншої особи на ту саму посаду – знову ж таки в.о. директора до призначення постійного керівника. При цьому наказ про звільнення першого працівника просто відсутній. Його немає ні в документах підприємства, ні в Єдиному державному реєстрі.

А тепер ключовий момент: увесь червень 2021 року позивач перебував на лікарняному. І саме в цей період його фактично усунули від виконання обов’язків.

Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій

Володимирецький районний суд Рівненської області, а згодом і Рівненський апеляційний суд, однозначно стали на бік працівника. Позов задовольнили повністю – поновили на посаді в.о. директора.

Логіка судів була такою. По-перше, строковий трудовий договір уклали до настання конкретної події – призначення директора. Новий директор призначений не був (призначили лише іншого в.о.). Отже, строк дії договору з позивачем не закінчився. По-друге, звільнення відбулося в період тимчасової непрацездатності – пряме порушення частини третьої статті 40 КЗпП України. І по-третє, наказу про звільнення просто не існувало як документа. Трудову книжку не видали, розрахунок не провели.

Окрема цікава деталь: відповідач – Національна академія аграрних наук України – жодне із цих судових рішень не оскаржував. По суті, погодився з тим, що звільнення провели з порушеннями.

Позиція Верховного Суду: три опори законного рішення

Касаційну скаргу подав не роботодавець, а новопризначений в.о. директора – особа, яку взяли на місце позивача. Він посилався на порушення правил територіальної підсудності та відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 235 КЗпП України в подібних правовідносинах.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення. І ось на чому ґрунтувалася його позиція.

Перша опора: строк договору не закінчився

Це, мабуть, центральний правовий момент усієї справи. Частина перша статті 21 КЗпП України дозволяє укладати строковий трудовий договір не лише на конкретний термін, а й на час настання певної події. Сторони домовились: працівник виконує обов’язки до призначення директора за конкурсом.

Але ж на місце позивача призначили не директора, а іншого виконувача обов’язків. Тобто та сама подія, якою обумовлювали закінчення строку договору, не настала. Як наслідок – підстав для припинення трудових відносин за пунктом 2 статті 36 КЗпП України не виникло.

Крім того, наказ про звільнення позивача з посади в.о. директора взагалі був відсутній. Це не просто формальна паперова помилка – це свідчення того, що процедуру звільнення не дотрималися від самого початку.

Друга опора: заборона звільнення під час лікарняного

Частина третя статті 40 КЗпП України встановлює пряму заборону: не можна звільняти працівника з ініціативи роботодавця в період тимчасової непрацездатності. Суд встановив, що весь червень 2021 року позивач був на лікарняному – і саме в цей час його фактично усунули від посади.

Тут важливе уточнення. Конституційний Суд України у рішенні від 4 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 підтвердив: ця гарантія поширюється на всі трудові правовідносини без винятку. Навіть якщо йдеться про контракт, навіть якщо працівник – виконувач обов’язків. Будь-яке звільнення під час хвороби – незаконне.

Третя опора: право в.о. на захист від незаконного звільнення

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду ще у постанові від 27 січня 2020 року (справа № 654/941/17) сформулював чітку позицію: на особу, яка є виконуючим обов’язки, поширюються всі гарантії трудового законодавства, включаючи захист від незаконного звільнення. Аналогічний висновок міститься і в постанові від 24 листопада 2021 року (справа № 569/14889/19).

Інакше кажучи, статус «в.о.» не робить працівника безправним. Стаття 235 КЗпП України працює для всіх однаково: незаконно звільнили – маєте право на поновлення.

Питання підсудності: що вирішив суд

Окремо касатор намагався оскаржити рішення через нібито порушення територіальної підсудності. Мовляв, позивач подав позов не за місцезнаходженням відповідача.

Але частина перша статті 28 Цивільного процесуального кодексу України дає працівнику право вибору: позови з трудових спорів можна подавати як за місцем реєстрації роботодавця, так і за власним місцем проживання. Позивач проживав на території, яка підсудна Володимирецькому районному суду – це підтвердила довідка сільської ради. Тож жодних порушень тут не було.

Практичний урок для обох сторін

Ця справа – яскравий приклад того, як недбалість у кадровому діловодстві призводить до судових спорів, яких можна було б уникнути. Роботодавець не оформив наказ про звільнення, не дочекався закінчення лікарняного, не провів розрахунок – і врешті-решт програв справу, навіть не оскаржуючи її.

Для працівників ця постанова Верховного Суду – нагадування, що статус виконувача обов’язків не позбавляє гарантій, передбачених Кодексом законів про працю України. Строковий договір, прив’язаний до настання події, не може бути розірваний до того, як ця подія реально настане. А звільнення під час хвороби, без наказу і без повернення трудової книжки – це не просто порушення процедури, а підстава для негайного поновлення на роботі через суд.

Консультація адвоката – записатися

Консультация

Форма обращения к адвокату

Для зв'язку з адвокатом: