Звільнення з військової служби після того, як сплив строк контракту, укладеного під час воєнного стану – тема, яка хвилює тисячі військовослужбовців. Командири нерідко відмовляють, посилаючись на те, що закон змінився вже після підписання контракту й начебто «не працює назад». Хмельницький окружний адміністративний суд у справі №560/5709/26 розставив крапки над «і», і його позиція варта вашої уваги.
Про що спір: три роки служби й несподівана відмова
Уявіть собі ситуацію. Людина підписує контракт із Національною гвардією України на три роки – строк чіткий, усе прозоро. Давайте розберемо цю історію покроково.
Молодший сержант (назвемо його позивачем) уклав контракт 5 травня 2023 року. Тоді вже діяв воєнний стан, і чоловік свідомо пішов служити. Контракт був строковим – рівно на три роки. Пункт 4 цього документа прямо зобов’язував обидві сторони не пізніше ніж за три місяці до завершення строку повідомити одна одну про бажання (або небажання) укладати новий контракт.
23 березня 2026 року позивач подав рапорт на звільнення з військової служби. Підстава – підпункт «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу». Якщо зовсім просто: контракт закінчився, бажання продовжувати службу немає – отже, мають звільнити.
Але військова частина відповіла відмовою.
Логіка військової частини: чому сказали «ні»
Аргументація відповідача виявилася досить витонченою – і саме через неї ця справа стала показовою. Давайте розберемо її без поспіху.
Коли позивач підписував контракт у травні 2023 року, підпункту «ж» у статті 26 просто не існувало. Його додали пізніше – Законом №3633-IX від 11 квітня 2024 року, який набув чинності 18 травня 2024 року. До цього моменту діяла норма, за якою контракт автоматично продовжувався понад встановлені строки – з моменту оголошення мобілізації аж до демобілізації. І жодних винятків для тих, у кого просто сплив строк.
Військова частина розсудила так: оскільки контракт уклали до появи нової норми – значить, і звільняти за нею не можна. Мовляв, закон не має зворотної сили. Послалися навіть на рішення Конституційного Суду України від 5 квітня 2001 року №3-рп/2001, де сказано: дія закону не поширюється на правовідносини, які виникли й закінчилися до набрання ним чинності.
Звучить логічно? На перший погляд – так. Але суд побачив у цій логіці серйозний викрив.
Де саме помилилася військова частина
Тут важливий момент, який часто випускають з уваги навіть юристи. Відповідач сам зазначив, що для застосування закону в часі мають значення два юридичні факти: момент укладення контракту і момент закінчення його строку.
А тепер дивіться. Контракт уклали 5 травня 2023 року – це факт. Але закінчення строку контракту – це інший, окремий юридичний факт, і він відбувся вже після 18 травня 2024 року. Тобто на той момент підпункт «ж» уже діяв. І правовідносини між військовослужбовцем і частиною нікуди не зникли – вони тривали.
Суд послався на усталену практику Верховного Суду. У постанові від 28 травня 2024 року у справі №990/56/24 колегія суддів Касаційного адміністративного суду чітко вказала: якщо правовідносини виникли до ухвалення закону, але продовжують існувати після – нове регулювання застосовується з дня набрання ним чинності.
Іншими словами, не має значення, коли ви підписали контракт. Має значення, що строк цього контракту завершився тоді, коли норма вже працювала.
Що сказав суд і чому це важливо для інших
Хмельницький окружний адміністративний суд визнав дії військової частини протиправними. Позов задовольнили повністю. Військову частину зобов’язали звільнити позивача з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» – у зв’язку із закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Ключовий висновок суду: закінчення строку дії контракту є безумовною підставою для звільнення. У військовослужбовця виникає право – а у військового командування обов’язок це право забезпечити. Жодних «але» чи «якщо» тут бути не може.
Крім того, суд стягнув на користь позивача 2000 гривень витрат на професійну правничу допомогу. Щоправда, адвокат просив 10000 гривень, але суд зменшив суму, вказавши, що справа не належить до категорії особливо складних і не вимагала вивчення величезного масиву документів.
Коротко про інше: позивач просив допустити рішення до негайного виконання, однак суд відмовив. Річ у тім, що негайно виконуються лише рішення про стягнення пенсій та інших періодичних платежів, а зобов’язання вчинити дії – це вимога немайнового характеру, тож вона під цю категорію не потрапляє.
Як це працює на практиці
Якщо ви – військовослужбовець, який підписав контракт під час воєнного стану, і строк цього контракту добігає кінця, у вас є законне право подати рапорт на звільнення з військової служби за підпунктом «ж». І байдуже, чи укладали ви контракт до 18 травня 2024 року, чи після – норма застосовується до всіх, чиї правовідносини тривають.
Якщо вам відмовили з тим самим формулюванням – «закон не має зворотної сили» – знайте: судова практика на вашому боці. Це рішення Хмельницького окружного адміністративного суду – не поодинокий випадок, а частина сформованої правової позиції, підкріпленої висновками Верховного Суду.
Чесно кажучи, саме за такими справами найкраще видно, як працює принцип верховенства права. Коли буква закону стикається з його духом, а формальне тлумачення – із суттю правовідносин, суд стає тим місцем, де відновлюється справедливість. І ця справа – гарний приклад того, що навіть у найскладніші часи право залишається на боці людини.
